Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
16 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 аж пополудні, я з Мироном виходимо у місто. Будинки чисті, при широких вулицях тонуть в зелені садів та городів. Що кілька десятків метрів стоять будки, де продають овочі. Цілі коші запашних, приманливих слив, кетиц ь винограду, жовтих, як віск, груш та рум’яних яблук. Овочі... манять, тим більше, що ціле літо не бачили їх в горах... і купуємо. З з вітрин крамниць усміхаються до нас продукти, яких в часі війни вже давно ми не бачили, або були для нас недоступні через «nur für Deutsche». Ринок в Мункачі невеличкий, але на ньому можна все дістати: масло, сир, яйця, сметану, кури та овочі. Всюди говоримо по українськи, хоч написів ні шильдів ні афішів, крім мадярських, інакших не побачиш. Тут уживають замість «так» – «айн о». 5.Х.1944 (четвер) Дощ далі ллє... Ми з Мункача ще не виїхали. Люди ставлять попід вагони цегли, між ними запалюють вогонь і варять собі їду, немов цигани. Дощ і вітер гасить вогонь, а до вагону вкрадаєсь сивий дим. Я рано знову пішла з Мироном у місто . І вступили ми до якоїсь харчівні, де нас якась молод а панна не розуміла. Ми зажадали «тей» в надії, що це слово означає «чай» як в цілому міжнародному значенні. Приємне розчарування було для нас, коли вона принесла нам гаряче молоко та по кромці біленько го хліба з маслом. «Гей» по мадярськи не чай, а молоко . Як же смакувало нам тоді це гаряче молоко! 6.Х.1944 (п ’ ятниця) Ми ще не залишили Мункача. Потішають нас, що може вже сьогодні поїдемо. Дуже вже нудно сидіти на одній станції, незнаючи при тім, як дов го. Десь пополудні коло 2 год виїжджаємо нарешті з Мун кача. Люди в місті закупили собі на запас муки, товщу, круп та папіросів. Поїзд поволі залишає місто. В блиску погідного неба та сонця ясніє старинний Мукачівський замок на високій горі, порослій від ні г догори виноградом. Їдемо досить добре, на деяких стаціях навіть не задержуємось. Пізно ввечері задержались на ніч на якійсь більшій стації. 7.Х.1944 (субота) Рано коло 11 год ми виїхали. Перед нами лежить місто, яке кожний хотів би скоро і щасливо минут и. Це є Чоп — місто, яке дуже бомблять, а ос обливо станцію. О годині першій є ми вже в Чопі. Видно всюди сліди бомб, дахи побиті, виверчені ями, зруйновані будинки. Сам двірець виглядає цілим. Потішили нас, що не будемо стояти довго, найбільше годину. За к ілька хвилин по приїзді, коли ми саме розгля дали, де найкраще схоронище, над - летіли літаки. Зчинилась страшна паніка і всі з поїзду почали тікати в поле. Я, Мирон і мама скочили в рів, над яким ми саме стояли, як почалась канонада. Бомби свистіли над голов ами одна за другою, й грала зенітка десь дуж е близенько. Нам здавалось, що вже не вийдем цілими. Гук... земля дрижить, коли - шеться, стогне, повітря свище від бомб, а близькі вибухи немов розбивають мозок. Грубі грудки землі летять нам на голову й плечі. Пр иходить страшна думка, що вже живцем присипа є нас земля. Але ні! Все тихне нав - круги, гуки стихають, літаки віддаляються. Тепер перед нашими очима показуються страшні образи. Поле, немов побоїще, ранені з обірваними руками чи ногами, з нелюдським зойком ле жать, скупані в крові. Поміж ними вже й труп и. Довкруги плач і крик ранених, матері шукають дітей, діти родичів, чоловіки жінок, і при тому всі плачуть – пекло на землі. Вертаємося пригноблені на станцію. Наш ешелон стоїть цілий й непошкоджений, у вагоні в сі живі й здорові. Вони нікуди не тікали, бо не було вже часу після того, як прилетіла ескадра. Після цього наш поїзд скоро відходить зі станції. Ранених веземо з собою, трупів похо - вають на місці. Убитих 33 особи, ранених 42. У поїзді сум і мовчанка, наві ть і в цих вагонах, які вціліли. У кожного с вої думки про непевне завтра. Мирослава Сіра (з дому Козак).
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
