Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 15 є нас десь 40 жінок та бага то дітей, які цілу ніч плачуть. Мужчини сплять на возах на площі біля «ґреншуцівки». 29.IХ.1944 (п’ятниця) День встав вже сонячний і погідний. Цілий терен тут зритий окопами, засіками та бункрами. До мадярської границі ми під’їхали близько 11 год. По пере вірці документів про - їжджаємо граничну браму. Їдемо тепер з Бе - скиду на долину. Відразу помітна інша го - сподарка цього терену. Дорога дуже добре утри мана, над прірвами залізні бар’єри, коні ідуть добре й легко. Краєвиди такі чудові, що мимоволі ви риваєсь з грудей захоплення їх красотою. Спускаємось цілий час в низ – в тіні шпилькових дерев добре одержаних. Хати в сливових садах, (що саме тепер зрілі), біленькі, чепурні й багаті. Минаємо Сваляву, яка є досить зруйнована, і Воловець. Тут дощу майже н е видно. Краса Закарпаття нас зачарувала. Бескид прямою стіною урвався, а ми їдемо легкою горбовиною з широкими асфальтовими гостинцями, з обох сторін якого тягнуться білі цементні парапети. На ніч задержуємось в Нижнім Верецьких. Хата зовні й усередині чи ста, як дзеркало. Люди тут бояться мадярів і слова «Україна». Говорять «ми руснаки, а мова наша руснацька», тільки з довірою визнають, що вони українці й оповідають, скільки молодого цвіту дали для української справи в 1938 - му р. 30.IХ.1944 (субота) Сього дні з нов зробили ми багато кілометрів за день. Зрештою, по таких дорогах, як тут, це не є жодна штука. Звертаємо увагу на краєвиди, бо такі чудові, що неможна не звернути. Дорога в’ється верхами, а устіп схилами все якісь зелені долини чи ліси, де рівне ко жне дере во. У дорозі нагнав нас німецький фельд - жандарм, який радить ще цієї ночі доїхати до Ченадієва (12 км від Мункача), де є німецька команда, яка дасть нам опіку й харчі на дорогу. І то треба спішити, бо і вона вже евакуювалася. Їдемо без відпочинку, хоч уже ніч. В одній місцевості коло лісу оточило нас багато мадярів озброєних, які хотіли нас інтернувати та про - вести ревізію, бо їдемо без конвою. Викру - чуємось, що наш конвой є з передньою вал - кою — і якось нас відпустили. У слідуючім селі затримали на с німці. Зрештою, по тій пригоді вже нам відпала охота далі їхати. Вони всі фіри стягнули на величезне подвір’я якогось приходства, де мусимо перебути до ранку. Ніч ясна, холодна й прозора, як скло. Поміж возами блимають вогні, на яких люди варять бараболю , зупу б араболячу чи каву. Іншого нічого не вариться в дорозі. Це має свій спеціяльний смак – й пахне димом. На возі нема місця для всіх. Сплю на землі коло воза на в’язанці кукурудзянки, якої колінка тиснуть дуже. Ритмічне румкання коней робить при - ємно й сонно . 1.Х.1944 (неділя) Зоріє... Будять нас і ми виїздимо, а о 7 год ми є вже в Ченадієві. Село велике, як містечко, з мурованими, навіть поверховими, будин - ками. У хатах чистенько, мешкання й кухні уладжені вже на західний зразок. Можна тут все купити для їди, передовсім повно овочів, м’яса й товщу. Нашого лошака ми ще в Верецьких продали за пенґи, так що мадярські гроші маємо. 2.Х.1944 (понеділок) По вибранні всіх харчів на дорогу, ми і всі українці, які тут живуть довший час, ладуємось до поїзду. Кон і від на с вже забрали й подальшу дорогу, аж до Німеччини, будемо їхати залізницею. Цілу ніч стоїмо на двірці. У вагонах так тісно, що не можна на ніч лягти. Смердить гноєм, бо недавно транспортували тут коні, і ми сьогодні мусіли ще чистити вагон, який виг лядав, я к стайня. Нас тут є 30 осіб — з клун - ками й пачками. Деякі під суфітом зробили собі полиці з дошок і на них сплять, бо на долі вже немає місця. 3.Х.1944 (вівторок) Коло полудня виїжджаємо з Ченадієва. Усіх самітних мужчин забрано з транспорту і пр изначено їм везти коні й вози через Словаччину до Кракова. Поїзд рушає... для нас починаєсь інша частина дороги. Крізь широко відчинені двері вагону оглядаємо околиці. Останки гір зникають вже недалеко Мункача й починаються управні поля з ланами кукурудзи й соняшн иків. Наближаємось до Мункача і поїзд досить довго їде навколо міста, задер - жався на двірці. Мункач – гарне українське місто на Закарпатті з широкими вулицями, новітніми будовами та безліччю зелені й алей. Станція невеличка, але гарна й чиста. Нас відт ягну ли на бічний тор і зано - ситься, що тут будемо стояти довше. Люди деякі пішли до міста і вже поприносили біленький хліб, ковбасу, овочі. 4.Х.1944 (середа) Сьогодні захмарилось і від самого ранку дощ ллє, немов з цебра. До нашого вагону через діряви й дах тече вода. Тому що маємо від’їхати
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
