Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 15 є нас десь 40 жінок та бага то дітей, які цілу ніч плачуть. Мужчини сплять на возах на площі біля «ґреншуцівки». 29.IХ.1944 (п’ятниця) День встав вже сонячний і погідний. Цілий терен тут зритий окопами, засіками та бункрами. До мадярської границі ми під’їхали близько 11 год. По пере вірці документів про - їжджаємо граничну браму. Їдемо тепер з Бе - скиду на долину. Відразу помітна інша го - сподарка цього терену. Дорога дуже добре утри мана, над прірвами залізні бар’єри, коні ідуть добре й легко. Краєвиди такі чудові, що мимоволі ви риваєсь з грудей захоплення їх красотою. Спускаємось цілий час в низ – в тіні шпилькових дерев добре одержаних. Хати в сливових садах, (що саме тепер зрілі), біленькі, чепурні й багаті. Минаємо Сваляву, яка є досить зруйнована, і Воловець. Тут дощу майже н е видно. Краса Закарпаття нас зачарувала. Бескид прямою стіною урвався, а ми їдемо легкою горбовиною з широкими асфальтовими гостинцями, з обох сторін якого тягнуться білі цементні парапети. На ніч задержуємось в Нижнім Верецьких. Хата зовні й усередині чи ста, як дзеркало. Люди тут бояться мадярів і слова «Україна». Говорять «ми руснаки, а мова наша руснацька», тільки з довірою визнають, що вони українці й оповідають, скільки молодого цвіту дали для української справи в 1938 - му р. 30.IХ.1944 (субота) Сього дні з нов зробили ми багато кілометрів за день. Зрештою, по таких дорогах, як тут, це не є жодна штука. Звертаємо увагу на краєвиди, бо такі чудові, що неможна не звернути. Дорога в’ється верхами, а устіп схилами все якісь зелені долини чи ліси, де рівне ко жне дере во. У дорозі нагнав нас німецький фельд - жандарм, який радить ще цієї ночі доїхати до Ченадієва (12 км від Мункача), де є німецька команда, яка дасть нам опіку й харчі на дорогу. І то треба спішити, бо і вона вже евакуювалася. Їдемо без відпочинку, хоч уже ніч. В одній місцевості коло лісу оточило нас багато мадярів озброєних, які хотіли нас інтернувати та про - вести ревізію, бо їдемо без конвою. Викру - чуємось, що наш конвой є з передньою вал - кою — і якось нас відпустили. У слідуючім селі затримали на с німці. Зрештою, по тій пригоді вже нам відпала охота далі їхати. Вони всі фіри стягнули на величезне подвір’я якогось приходства, де мусимо перебути до ранку. Ніч ясна, холодна й прозора, як скло. Поміж возами блимають вогні, на яких люди варять бараболю , зупу б араболячу чи каву. Іншого нічого не вариться в дорозі. Це має свій спеціяльний смак – й пахне димом. На возі нема місця для всіх. Сплю на землі коло воза на в’язанці кукурудзянки, якої колінка тиснуть дуже. Ритмічне румкання коней робить при - ємно й сонно . 1.Х.1944 (неділя) Зоріє... Будять нас і ми виїздимо, а о 7 год ми є вже в Ченадієві. Село велике, як містечко, з мурованими, навіть поверховими, будин - ками. У хатах чистенько, мешкання й кухні уладжені вже на західний зразок. Можна тут все купити для їди, передовсім повно овочів, м’яса й товщу. Нашого лошака ми ще в Верецьких продали за пенґи, так що мадярські гроші маємо. 2.Х.1944 (понеділок) По вибранні всіх харчів на дорогу, ми і всі українці, які тут живуть довший час, ладуємось до поїзду. Кон і від на с вже забрали й подальшу дорогу, аж до Німеччини, будемо їхати залізницею. Цілу ніч стоїмо на двірці. У вагонах так тісно, що не можна на ніч лягти. Смердить гноєм, бо недавно транспортували тут коні, і ми сьогодні мусіли ще чистити вагон, який виг лядав, я к стайня. Нас тут є 30 осіб — з клун - ками й пачками. Деякі під суфітом зробили собі полиці з дошок і на них сплять, бо на долі вже немає місця. 3.Х.1944 (вівторок) Коло полудня виїжджаємо з Ченадієва. Усіх самітних мужчин забрано з транспорту і пр изначено їм везти коні й вози через Словаччину до Кракова. Поїзд рушає... для нас починаєсь інша частина дороги. Крізь широко відчинені двері вагону оглядаємо околиці. Останки гір зникають вже недалеко Мункача й починаються управні поля з ланами кукурудзи й соняшн иків. Наближаємось до Мункача і поїзд досить довго їде навколо міста, задер - жався на двірці. Мункач – гарне українське місто на Закарпатті з широкими вулицями, новітніми будовами та безліччю зелені й алей. Станція невеличка, але гарна й чиста. Нас відт ягну ли на бічний тор і зано - ситься, що тут будемо стояти довше. Люди деякі пішли до міста і вже поприносили біленький хліб, ковбасу, овочі. 4.Х.1944 (середа) Сьогодні захмарилось і від самого ранку дощ ллє, немов з цебра. До нашого вагону через діряви й дах тече вода. Тому що маємо від’їхати
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
