Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 бадьора, повна віри в перемогу. Сидять дуже довго, а опісля розходяться спати по стодолах. 15.IХ.1944 Вночі згинула нам кляча. Остались ми тільки з Куциком й лошаком - сиріткою, який притулився до нього й сумними очима дививсь на зіштивнілу маму. Кудись, на гору, відвезли її бойки, а ми остались в безпораднім положенні. Справді, не була вона така добра, але все - таки завезла нас аж сюди. Тим часом, ситуа ція, ма - буть, погіршуєсь, бо німці всіх евакуйованих ви ганяють за границю. Багато людей з Во ло - сянки і Тарнавки вже виїхало. До Кального нім - ці взагалі не мішаються, бо тут є своя «держа - ва», де владу мають тільки українські парти - зани. 25.IХ.1944 На лі нії Сколе стрілянину чути день і ніч. Партизани вже самі говорять, що завтра залишають Кальне та будуть пробиватись через фронт на зади большевиків, бо тут залишитись не можуть. Ми вже пакуємось. Ціле щастя, що татові вдалось д есь у Славську в військовому штабі роздобути пару коней, яку сьогодні Ми - рон привів. Оповідає, що на головному го - стинці на границі великий автомобільний рух. Армія відступає далі... Партизани дістали нові припаси, амуніції, взуття та харчі. В цілому, у се лі помітний пожвавлений рух. 26.IХ.1944 (вівторок) Ми вже спаковані, але рушимо тоді, коли й УПА дістане наказ вирушати. Вполудне мадяри постинали всі стовпи телефонні, які проходили через село. Тоді також прийшов наказ виїжджати для всіх. Була десь годин а третя пополудні, як ми поки нули село, а з нами відділи УПА. Січе дрібна осіння мжичка... Гори засну - вались сивим туманом. У цій мряці сивіють сильветки жовнірів УПА, які гусаком, повіль - ним кроком пливуть на долину. Ніхто нічого не говорить... мокрі, оку льбачені коні, сумно по - хилив ши голови, чалапають по болоті. У Лавочнім наші дороги розійшлись. Ми спрямувались на південь, вони — на північ, звідки чути було голосний грім від гармат. Відійшли, розпливлись в сутінку, як тіні... А дощ дзвенів і шелестів по деревах. Співав осінній но кт юрн... Ночуємо в Опірці у священника. Ціла кухня заповнена біженцями, які сплять на землі один коло другого. Багато людей ночує також надворі. 27.IХ.1944 (середа) Хмарно... вогко... болото. Гостинцем суне колона авт. Вони лед ь посуваються в густому болот і, яке обліпило колеса грубою верствою і заставляє їх вертітись на місці. Між автами багато мадярських візків та валки евакуйо ва - них. Фіри майже не посуваються, бо першен - ство мають німецькі авта які все над’їжджають і застряг ають у болоті та тарасують дорогу. За цілий день ми посунулись тільки 1½ км. Су - тінки захопили нас під віядуком в Опірці. Цілий час зимно, дощ і болото. Обув’я зовсім замочилось. У якійсь хаті, в час постою, ми напилися гарячої води з цукром, бо чаю під ру кою не було. Як ж е смакувала нам тоді ця солодка тепла вода, яка разом з кавалком пісного хліба була вечерею! Пізно ввечері ми посунулись знов ½ км, виїхали під гору на границі і там заночували під голим небом. То був довгий безконечний шнур валки, частино ю якої були й ми. Один кінець її був вже десь на Закарпатті, а другий може ще в Славську. Мокра погода була далі, ще й зірвався вітер. А зимно було так, що зуби заскакували одні на других. Я з Мироном лишились на возі при конях. Циганська буда давала захис т від дощу і вітр у, але цілу ніч я трусилась від холоду. Тато й мама просиділи цілу ніч в якійсь колибі, де не було ні вікон, ні дверей — тільки стіни та дах. Там було трохи тепліше, бо всередині палили вогонь, але не можна було лягти. 28.IХ.1944 (четвер) Дощ не перестає падати, з чого ми дуже тішимось, бо маємо спокій перед літаками... Вночі так перемерзли, що не могли прийти в себе. Гаряча чорна кава, яку зварила мама в колибі на вогні, привела нас до притомности та розілляла приємне тепло всередині. Пос ува - ємос ь крок за кроком. За нами летять у повітря мости, віядуки, стовпи телефонні та будки колійові. Повітря дрижить від гуркоту. Цілий день проходить нам у «слимачій» мандрівці і виглядає, що тих два кілометри до границі ще й сьогодні не пройдемо. Смерк ає – ми підно - симось стрімким і болотистим узбіччям Бески - ду. Довкола нас, під нашими ногами лежать нижчі вершини, якими повзуть хмари – у підніжжі нам також хмари. Дощ вже перестав падати, небо проясняєсь, але болото по кістки. Мої мешти зовсім мокрі — бо лото зве рху і все - ре дині. На дорозі навал фір й авт військових, які повзуть над самою прірвою. До границі залишилося нам ще ½ км, але тому що ніч, затримують нас німці на «ґреншуц» й там дають нічліг та гарячу каву. Спимо всі на землі,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
