Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 бадьора, повна віри в перемогу. Сидять дуже довго, а опісля розходяться спати по стодолах. 15.IХ.1944 Вночі згинула нам кляча. Остались ми тільки з Куциком й лошаком - сиріткою, який притулився до нього й сумними очима дививсь на зіштивнілу маму. Кудись, на гору, відвезли її бойки, а ми остались в безпораднім положенні. Справді, не була вона така добра, але все - таки завезла нас аж сюди. Тим часом, ситуа ція, ма - буть, погіршуєсь, бо німці всіх евакуйованих ви ганяють за границю. Багато людей з Во ло - сянки і Тарнавки вже виїхало. До Кального нім - ці взагалі не мішаються, бо тут є своя «держа - ва», де владу мають тільки українські парти - зани. 25.IХ.1944 На лі нії Сколе стрілянину чути день і ніч. Партизани вже самі говорять, що завтра залишають Кальне та будуть пробиватись через фронт на зади большевиків, бо тут залишитись не можуть. Ми вже пакуємось. Ціле щастя, що татові вдалось д есь у Славську в військовому штабі роздобути пару коней, яку сьогодні Ми - рон привів. Оповідає, що на головному го - стинці на границі великий автомобільний рух. Армія відступає далі... Партизани дістали нові припаси, амуніції, взуття та харчі. В цілому, у се лі помітний пожвавлений рух. 26.IХ.1944 (вівторок) Ми вже спаковані, але рушимо тоді, коли й УПА дістане наказ вирушати. Вполудне мадяри постинали всі стовпи телефонні, які проходили через село. Тоді також прийшов наказ виїжджати для всіх. Була десь годин а третя пополудні, як ми поки нули село, а з нами відділи УПА. Січе дрібна осіння мжичка... Гори засну - вались сивим туманом. У цій мряці сивіють сильветки жовнірів УПА, які гусаком, повіль - ним кроком пливуть на долину. Ніхто нічого не говорить... мокрі, оку льбачені коні, сумно по - хилив ши голови, чалапають по болоті. У Лавочнім наші дороги розійшлись. Ми спрямувались на південь, вони — на північ, звідки чути було голосний грім від гармат. Відійшли, розпливлись в сутінку, як тіні... А дощ дзвенів і шелестів по деревах. Співав осінній но кт юрн... Ночуємо в Опірці у священника. Ціла кухня заповнена біженцями, які сплять на землі один коло другого. Багато людей ночує також надворі. 27.IХ.1944 (середа) Хмарно... вогко... болото. Гостинцем суне колона авт. Вони лед ь посуваються в густому болот і, яке обліпило колеса грубою верствою і заставляє їх вертітись на місці. Між автами багато мадярських візків та валки евакуйо ва - них. Фіри майже не посуваються, бо першен - ство мають німецькі авта які все над’їжджають і застряг ають у болоті та тарасують дорогу. За цілий день ми посунулись тільки 1½ км. Су - тінки захопили нас під віядуком в Опірці. Цілий час зимно, дощ і болото. Обув’я зовсім замочилось. У якійсь хаті, в час постою, ми напилися гарячої води з цукром, бо чаю під ру кою не було. Як ж е смакувала нам тоді ця солодка тепла вода, яка разом з кавалком пісного хліба була вечерею! Пізно ввечері ми посунулись знов ½ км, виїхали під гору на границі і там заночували під голим небом. То був довгий безконечний шнур валки, частино ю якої були й ми. Один кінець її був вже десь на Закарпатті, а другий може ще в Славську. Мокра погода була далі, ще й зірвався вітер. А зимно було так, що зуби заскакували одні на других. Я з Мироном лишились на возі при конях. Циганська буда давала захис т від дощу і вітр у, але цілу ніч я трусилась від холоду. Тато й мама просиділи цілу ніч в якійсь колибі, де не було ні вікон, ні дверей — тільки стіни та дах. Там було трохи тепліше, бо всередині палили вогонь, але не можна було лягти. 28.IХ.1944 (четвер) Дощ не перестає падати, з чого ми дуже тішимось, бо маємо спокій перед літаками... Вночі так перемерзли, що не могли прийти в себе. Гаряча чорна кава, яку зварила мама в колибі на вогні, привела нас до притомности та розілляла приємне тепло всередині. Пос ува - ємос ь крок за кроком. За нами летять у повітря мости, віядуки, стовпи телефонні та будки колійові. Повітря дрижить від гуркоту. Цілий день проходить нам у «слимачій» мандрівці і виглядає, що тих два кілометри до границі ще й сьогодні не пройдемо. Смерк ає – ми підно - симось стрімким і болотистим узбіччям Бески - ду. Довкола нас, під нашими ногами лежать нижчі вершини, якими повзуть хмари – у підніжжі нам також хмари. Дощ вже перестав падати, небо проясняєсь, але болото по кістки. Мої мешти зовсім мокрі — бо лото зве рху і все - ре дині. На дорозі навал фір й авт військових, які повзуть над самою прірвою. До границі залишилося нам ще ½ км, але тому що ніч, затримують нас німці на «ґреншуц» й там дають нічліг та гарячу каву. Спимо всі на землі,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
