Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 13 Продовжуємо друкувати «Щоденник» еміґрантки Мирослави Сірої (з дому Козак), який нам прислала її донька Надія Нинка , членкиня 75 - го Відділу СУА (Ню Джерзі) та заступниц я голови СУА для справ зв’язків. Початок у журналі «Наше життя» за червень місяць 2019 - го р. _________________________________________ ЩОДЕННИК ЕМІҐРАНТКИ Частина 2 ( Друкується скорочено мовою ориґіналу ) 19.VIII.1944 (середа) Тому, що ми зовсім відби лись від групи українців , які були в Славську, то не знали, що дієсь на фронті і могли серед гір бути заскочені большевиками. Тому постановили перенестись під Волосянку, де згуртувалось багато наших людей. З огляду безпеки перед літаками, які кружляли ціли й час і стріляли до кожної фіри, піхотинця, розвішеного білля, ми виїхали аж над вечір. З’їзд в д олину також був тяжкий: треба було віз колами гальмувати, бо під тягарем віз сам котився в долину. Тепер ми побачили Славсько — пусте, спалене, а церква з розк оленою банею немов простягла руки до неба. Ніч захопила нас на дорозі до Воло - сянки — села, відда леного від Славська на 10 км. При дорозі були тільки де не де розкидані хати... Фіри стали одна за другою на дорозі. Була 10 год. і не було права шукати нічлігу. Пе - респали ми на возах під будами, які вже встигли від часу виїзду з дому зробити собі. То була велика вигода – все таки дах над головою. 20.VIII.1944 (четвер) Рано, ледве небо почало ясніти, ми рушили далі. Їхали дуже довго. Десь не десь були доми при дорозі, але вони не підходили нам. Зресиґнований такою їздою, Яцух, що їхав з нашій валці, відлучивсь від нас зі своїм знайомим, Неньковим. В віддалі од 1 км. від них й ми знайшли собі підходяче місце. То була господарка бойка, Камянчина, вдівця з ціло ю купою дрібних дітей, напротів височезної гори, Могили, яка немов засляняла нас. Він мав д ві хати, в сінях одної, на возі спали Мирона родичі, а на долині в другій, яка стояла зовсім пустою, в одній кімнаті вуйки й Оля, ми в сінях на соломі, а мама з тат ом надворі на возі. 28.VIII.1944 Тут ми трохи заспокоїлись і прийшли в себе. Налетів не бул о, тільки кожного дня пролітали літаки, до яких з гір відзивались зенітки. І цей відгомін голосною луною котивсь далеко верхами. Коли приходив день, я числила годин и до смерку, бо тоді на небі панувала тишина. Приємно було смерком сидіти всім коло хат — ко жний відпочивав з полегшенням, що один з днів прокотивсь спо - кійно. Коло хати тихесенько журчав струмок і ніс чисту холодну гірську воду, луною від - давали тужливі б ойківські коломи йки з високої полонини на Могилі, і сумно блеяли звідтам вівці. Гасло літо, їжились поля стернею, а над усім висіла безнадія та сум. Кожного дня ходив Тато з вуйком в село на «новинки». Ситуація політична мінялась. Раз була добра, а раз — по гана, раз світила надія на повернення до Стрия, а раз журила дальша дорога на Мадярщину. 3.IХ.1944 По двотижневому побуті під Волосянкою переїхали ми до Кального. Я дуже боялась, бо треба було їхати в білий день, і то головним гостинцем зі Славського до Л авочного, а наша валка складалась аж з 6 - х фір. Вполудне ми приїхали до Кального. Це є осі док українських партизан. Тут стоїть їх ціла сотня. Усі в німецьких мундирах, добре озброєні. Вони, власне, розмістили всіх по хатах. Дали нам добру хату у якогось лі пшого господаря. 10.IХ.1944 Живеться нам тут не зле. Вдень літаків майже не чути, натомість вночі здається, що сотні закривають небо — так багато перелітає їх. Говорять, що тепер дуже бомбардована Мадярщина. У горах помітна вже осінь. Ранки дуже холодні т а вогкі від мряки. Через своє вікно бачу, як щоранку в цей холод миються напівроздягнені хлопці — в річці, від якої тіло деревіє. Їх тут в селі багато. Ввечері приходять до кімнати та сідають на лавах попід стіни. Нафти нема, то сидимо всі напомацки. Крізь криву плиту в кухні пробиваєсь мерехтливе світло вогню і кидає на стіни тіні, викривлені дещо, великі й дивовижні. Лунає пісня бойова,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
