Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2010 7 Ой гляну я, подивлюся На той степ, на поле; Чи не дасть Бог милосердний Хоть на старість волі. Пішов би я в Україну, Пішов би додому, Там би мене привітали, Зраділи б старому, Там би я спочив хоч мало , Молившися Богу, Там би я... Та шкода й гадки, Не буде нічого. Як же його у неволі Жити без надії? Навчіть мене, люде добрі, А то одурію. Тарас Шевченко ( 1848, Орська кріпость) ї СИРІ ТС ТВО Війна йшла своїми шляхами. Кожний день приносив нові жертви. Жодне місто, жодне село не знало, який буде наступний день, яка буде наступна ніч. Натиск регулярних совєт - ських військ на втрим ув ані повстанцями райони збільшувався. В село С. здалека долітали звуки роз - ривів гранат, то тут , то там вили собаки і нес - пок оєм наповняли серця мешканців. Василева хата стояла при дорозі, скраю села. Василь пішов у повстанці. Його дружина Марія осталась в хаті сама з малим трирічним Андрійком. Її серце було неначе насилене на вістря багнетів. Ловила кожну вістку про мужа, але в істки були щораз то рідші, щораз то сумніші. “ Хоч би разом вмерти, ” – думала Марія, – “ не було б так страшно, але... ” Прийшла неділя, і коли люди почали збиратися до церкви, раптом роздалися постріли маш инових карабінів, в селі зчинила ся метушня, численні ви бухи гранат розірвали повітря, – по цілому селі запалали ватри горіючих хат. Василева хата догоря ла, а перед хатою на подвір’ ї лежало тіло Вас и ля з лицем , приту - леним до землі, яку так любив. Його права рука затискала в пальцях кріс. З Марії не осталося н і сліду, вона згоріла у власній хаті. Василь не добіг до неї і впав на подвір’ ї, поцілений кулею. А під плотом сидів маленький Андрійко і плакав, плакав так, як тільки може плакати мале дитя, коли немає нізвідки помочі. Його личко й одяг, присипані попелом з палаючої хати, зми - вали потоки рясних сліз, а ручки з затисненими кулачками тряслися і підносилися вгору неначе гроз или тим, що відібрали в нього й матір і батька. Знеможена плачем дитина , схилила голівку на пліт і заснула. Сусідка Марії, якої хата збер еглась від вогню, прибігла по гарячій землі й вхопила малого Андрійка на руки. Він вперше спав сном, до якого не заколихала його мати. Миросл a в a Мирошниченко
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
