Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СЛОВО ПРО СМЕРТЬ Іржаву силу грат і сірі діри мурів Рудий полоще місяць уночі, Обличчя миє в’язням, що не сплять похмурі, Що тужно вдивлені в вікно при зимнім мурі, Про волю мріючи, стоять. В холодних кігтях скрип коловороту серця, Десь там, за ґратами поля і ліс: До болю ув очах, несито-люто вжерся і тугою, що рве в шматки криваві серце, Вітрець з піль аромат несе. і розгоряються притихлі сірі очі Вогнем минулих прошумілих днів, Лиш мить на парапеті кожний хоче Постояти, бо кров гримить, грюкоче, А воля вабить, мов вовків. У тиші цій зловіщій, світлом злитій, Десь із підвалу темного, із дна, Рвонув жіночий крик. Уста розкриті Пекельним болем мук і кровію облиті Збудили келії із сна. і ще раз крик, ще раз... Біль вітром ніч розгортав, На брамі колихався вартовий. На мур похмуро тінь його поклалась довга, А місяць в’язням із за ґрат єхидно моргав: Хтось допивав останній свій напій. Хтось умирав. Поля пахніли в синій далі І вітер флейтами в заломах грав. У розпачі німій безсило ґрати рвали Похмурі в’язні. Вартові перекликались, А місяць мури полоскав. Похмурі темні мури. Скільки днів, і ночей, і дум, і щастя ви сотали з лиць! Та завжди брук від ходу все нових грюкоче І ржаво, наче кість, ключі в замках скрегочуть Від трупно задушних пивниць! Святослав ОЛЬШЕНКО-ВІЛЬХА І кожного дня, кожної ночі могла статися остання, межова ситуація. Посилилися арешти. Дедалі важче було знайти мешкання для Провідника. А це був один із обов’язків Галини. Зиму 1950 року перебули у Львові. Але ситуація потребувала зміни житла, тому незабаром зупинилися в Білогорщі, неподалік Львова. Момент зіткнення з енкаве- дистами був передбачуваний: остання куля чи ампула з отрутою повинна була забезпечити гідний вихід із безви хідної ситуації при зустрічі з ворогом. Але з Галиною трапилося інакше. Сама Галина лишила спогади про маленьке сільце Білогорщу і останні хвилини Провідника. Ці спогади знов і знов приходять до неї, як невідворотне, що мала перейти, перебути - і втрату найдорожчої для всіх пов станців людини, і самій потім витримати надлюдські муки радянського політв’язня. Імовірно, для того, щоб згодом розповісти про пережите. Наприкінці сімдесятих до неї в Христинівку заві тали львів’янки Надія Мудра і Ганна Садовська, запро сили потайки приїхати до Львова. Там і було зроблено магнітофонний запис унікальної розповіді. „...Щоб мене не впізнали, я постійно перевдягалась. То раз у селянку з банькою молока чи з якоюсь зеленню, яриною тощо, а часом була підмальована, як пані, мала гарний бронзовий костюм. А Катруся (Зарицька) мала зе лений плащ. Раз комусь-то сказали: шукайте жінок в бронзовому костюмі і в зеленому плащі та чорній блузці. Ми все поміняли: я свій костюм перефарбувала, а Катру ся десь якусь куртку дістала, і вже не стало таких жінок. Улітку ми звичайно викочовували на поля, в ліси. Були в Рогатинщині, в Бібреччині тривалий час. Треба було довідуватись до них. Укінці ми знайшли хату під Львовом у Білогорщі. Маленьке сільце, за лісочком за головним двірцем (вокза лом). Хата в центрі села, але двоповерхова. Колись це була школа. Внизу мешкав голова сільради, був коопе ративний магазинчик, а наверху - вільне помешкання, така собі мансарда. Дві кімнати, кухня і великий стрих. Ми пішли туди, а треба було бути незвичайно обереж ним, щоб туди дібратися. Хлопці зробили перегородку на коридорі зі сходів. Входилося нагору, а напроти сходів перегородка, на яку я вішала усякий посуд, щоб було менше помітно. Клітка була дуже маленька, так що ледве могло там стояти три особи. Нуся - господиня, вчитель ка, маленька жінка, напрочуд порядна. Щоправда, вона дуже боялася того усього. Нараз, коли я приходила пізно вночі, а спали ми на одному ліжку, то вона годину-дві не рухалася зі страху. Але не зробила жодного зауваження, не вимовила необережного слова. Навпаки, якось підтри- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top