Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СЛОВО ПРО СМЕРТЬ Іржаву силу грат і сірі діри мурів Рудий полоще місяць уночі, Обличчя миє в’язням, що не сплять похмурі, Що тужно вдивлені в вікно при зимнім мурі, Про волю мріючи, стоять. В холодних кігтях скрип коловороту серця, Десь там, за ґратами поля і ліс: До болю ув очах, несито-люто вжерся і тугою, що рве в шматки криваві серце, Вітрець з піль аромат несе. і розгоряються притихлі сірі очі Вогнем минулих прошумілих днів, Лиш мить на парапеті кожний хоче Постояти, бо кров гримить, грюкоче, А воля вабить, мов вовків. У тиші цій зловіщій, світлом злитій, Десь із підвалу темного, із дна, Рвонув жіночий крик. Уста розкриті Пекельним болем мук і кровію облиті Збудили келії із сна. і ще раз крик, ще раз... Біль вітром ніч розгортав, На брамі колихався вартовий. На мур похмуро тінь його поклалась довга, А місяць в’язням із за ґрат єхидно моргав: Хтось допивав останній свій напій. Хтось умирав. Поля пахніли в синій далі І вітер флейтами в заломах грав. У розпачі німій безсило ґрати рвали Похмурі в’язні. Вартові перекликались, А місяць мури полоскав. Похмурі темні мури. Скільки днів, і ночей, і дум, і щастя ви сотали з лиць! Та завжди брук від ходу все нових грюкоче І ржаво, наче кість, ключі в замках скрегочуть Від трупно задушних пивниць! Святослав ОЛЬШЕНКО-ВІЛЬХА І кожного дня, кожної ночі могла статися остання, межова ситуація. Посилилися арешти. Дедалі важче було знайти мешкання для Провідника. А це був один із обов’язків Галини. Зиму 1950 року перебули у Львові. Але ситуація потребувала зміни житла, тому незабаром зупинилися в Білогорщі, неподалік Львова. Момент зіткнення з енкаве- дистами був передбачуваний: остання куля чи ампула з отрутою повинна була забезпечити гідний вихід із безви хідної ситуації при зустрічі з ворогом. Але з Галиною трапилося інакше. Сама Галина лишила спогади про маленьке сільце Білогорщу і останні хвилини Провідника. Ці спогади знов і знов приходять до неї, як невідворотне, що мала перейти, перебути - і втрату найдорожчої для всіх пов станців людини, і самій потім витримати надлюдські муки радянського політв’язня. Імовірно, для того, щоб згодом розповісти про пережите. Наприкінці сімдесятих до неї в Христинівку заві тали львів’янки Надія Мудра і Ганна Садовська, запро сили потайки приїхати до Львова. Там і було зроблено магнітофонний запис унікальної розповіді. „...Щоб мене не впізнали, я постійно перевдягалась. То раз у селянку з банькою молока чи з якоюсь зеленню, яриною тощо, а часом була підмальована, як пані, мала гарний бронзовий костюм. А Катруся (Зарицька) мала зе лений плащ. Раз комусь-то сказали: шукайте жінок в бронзовому костюмі і в зеленому плащі та чорній блузці. Ми все поміняли: я свій костюм перефарбувала, а Катру ся десь якусь куртку дістала, і вже не стало таких жінок. Улітку ми звичайно викочовували на поля, в ліси. Були в Рогатинщині, в Бібреччині тривалий час. Треба було довідуватись до них. Укінці ми знайшли хату під Львовом у Білогорщі. Маленьке сільце, за лісочком за головним двірцем (вокза лом). Хата в центрі села, але двоповерхова. Колись це була школа. Внизу мешкав голова сільради, був коопе ративний магазинчик, а наверху - вільне помешкання, така собі мансарда. Дві кімнати, кухня і великий стрих. Ми пішли туди, а треба було бути незвичайно обереж ним, щоб туди дібратися. Хлопці зробили перегородку на коридорі зі сходів. Входилося нагору, а напроти сходів перегородка, на яку я вішала усякий посуд, щоб було менше помітно. Клітка була дуже маленька, так що ледве могло там стояти три особи. Нуся - господиня, вчитель ка, маленька жінка, напрочуд порядна. Щоправда, вона дуже боялася того усього. Нараз, коли я приходила пізно вночі, а спали ми на одному ліжку, то вона годину-дві не рухалася зі страху. Але не зробила жодного зауваження, не вимовила необережного слова. Навпаки, якось підтри- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
