Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ім’я Галини Дидик та її псевда „Анна”, „Молочарка” часто вжива лося в офіційних звітах радянських спецслужб у другій половині 40-х років минулого століття, а її світлини „прикрашали” міліцейські стовпи західно українського регіону. Високопоставлені чиновники КГБ розробляли хитро мудрі плани по її захопленню, як особливо небезпечної злочинниці, що в роки Другої світової війни очолювала референтуру підпільного Українського Червоного Хреста Тернопільської області, а згодом, входила до групи зв’язкових головнокомандувача УПА та зуміла підготувати та утриму вати безпечні хати - криївки для лідера українського підпілля Романа Шухевича, а головне - володіла інформацією про його місця перебування та зв ’язки з членами Проводу ОУН на українських землях. Сьогодні, коли Україна переживає чергові негаразди і політичні колізії, видається слушна нагода представити Галину Дидик у ролі не лише непримиренного борця проти радянського режиму, а насамперед і в ролі жінки, сильної особистості, справжнього патріота своєї Батьківщини, людини відданої справі та вірній ідеалам Організації Українських Націо налістів. На основі детального вивчення архівних матеріялів Служби Безпеки України, спогадів учасників визвольної боротьби, особистих записів Галини Дидик готується дослідження про її життя та діяль ність. В основі книги ляжуть матеріяли про етапи формування національно-патріотичних поглядів Галини Дидик, її участь в українському національно-визвольному русі, зокрема, підпільному УЧХ, а також її роль у групі особистих зв’язкових Романа Шухевича та внесок у популяризацію ідеї боротьби україн ського народу за державну незалежність і соборність України. Леся Онишко. Останні хвилини з Провідником Галина Дідик Надворі стояла золота пора христинівської осені. Природа Черкащини, як і всієї України, сповнювалася того філософського змісту, коли через призму здобутків оцінюється пройдене. Це була осінь 1979 року. Для Галини Ди дик, колишньої зв’язкової головнокомандувача УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича (Та раса Чупринки), вона була своєрідним підсум ком ще одного року перебування в своїй і не своїй Україні. Христинівка, що стала її новим пристановищем, попри всі дискомфорти, все- таки давала відчуття, що ти на своїй землі. Після трагічних літ, проведених спочатку у Володи- мирській, а потім у Верхнєуральській тюрмі, а згодом у таборі суворого режиму в Мордовії, що разом склало 21 рік ув’язнення, Христинівка наповнювала спокоєм. Однак виснажене торту рами тіло дуже часто озивалося хворобами, вони мучили вдень і вночі, як моторошні відголоски безперервних допитів і нещадних катувань. Пережите, переболіле постійно знаходило її спогадами в Христинівці, цьому своєрідному засланні, хоч і в Україні, бо лише сюди дозво лено було поселитися Галині після звільнення з ув’язнення, а не у Львові чи на рідній Тернопіль щині, де весняної квітневої пори 1912 року в селі Шибалин уперше вона побачила прекрасне українське небо. Може, найчастіше спогади повертали дум ки Галини до весни 1950 року, а саме до 5 бе резня, коли сталася трагедія. Вона не була нес подіванкою. Кожен повстанець був готовий до такої розв’язки, вважав за честь накласти жит тям за незалежну Україну. І все-таки це був останній крок боротьби перед вічністю, хоч і осмислений. Ще тривала на західноукраїнських землях напружена боротьба вояків УПА з енкаведис- тами, хоч і набула нової якості, перейшовши з партизанської форми у підпільну. З кожним днем ставало дедалі небезпечніше. Несподіванки чигали щохвилини, енкаведисти прочісували кожне село, кожне місто, кожну вулицю, пере віряли кожну хату, на яку падала найменша підозра. Не ставало жодного безпечного місця на рідній землі. Все реальнішим було відчуття приреченості боротьби в Україні за Україну, але не приходили думки про відступ. Бо це була боротьба не на життя, а на смерть.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
