Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВИШНИХА (ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЖІНОЧОЇ ДОЛІ) Продовження. Початок у числі за вересень, листопад. Життя стає все нестерпніше. Хоч би як намагалася Варвара Олексіївна, але навіть їй не вдавалося у листах приховати складності ситу ації. Син Павла Михайловича В’ячек (від першої дружини, яка померла), жив у своєї бабусі - немолодої і хворобливої жінки. Сама актриса не легально проживала у дядини, зрідка ночувала у дружини теж репре сованого письменника О. Слісаренка Ганни Дмит рівни (легально пропи сатися вдалося лише у Бєлгороді Курської об- ласти). Недремне око держбезпеки намагається стежити за кожним її кроком. „Сплю погано, все прислухаюся, чи не має авто біля будинку”, - проривається в одному з листів. Більшість знайо мих, навіть родичів, „ти хо відсахнулися. Люди бояться „власної тіні”, і от дядина вже відверто попросила Варвару, щоб вона „десь улаштувала ся” (лист від 7.01.35 p.). Постійного матеріяльного забезпечення - нія кого, жити доводиться на гроші за спродані речі, а їх все меншає, а йдуть вони не лише на себе й доньку - жінка постійно опікується В’ячеком і його бабусею: „Твоя дитина і моя для мене однаково близькі і дорогі” (30.01.35 p.). А до того ж, поки дозволяли „власті”, вона одну за одною надсилає до табору посилки з усім най кращим - речами, одягом, продуктами. Дово диться підробляти, чим може: в’яже якісь шапочки, шиє жіночий одяг, щоб за копійки Кожний громадянин СРСР мусів бути заре єстрований “прописаний” за місцем проживання. спродати на базарі, „...яка швачка, така і платня, але все ж учора заробила 7 карбованців, а поза вчора 5 крб.”, - з гіркою іронією пише в одному з листів (11.12.34 p.). Чимало довелося в цей час повоювати актрисі, аби повернути гроші, сплачені за квартиру в „Слові”: „Почала вири вати „пай” із лютих зубів наших прекрасних письменників і побачила, що це не так вже й легко. Все, що можна зробити, щоб не повер нути „паїв”, робиться.” (13.11.34). Ще на початку 1934 р. Варвара Олексіївна пише Вишні, що буде намагатися влаштуватись де завгодно, аби хоч проживати ближче до нього. З цією метою в середині грудня 1934 р. вона виїжджає на 2 тижні до Курська, де вже обжилася і кликала її дружина знайомого письменника Марія Гжицька. Але й ця по їздка не увінчалася успіхом. Одне, що збо- лілося серце за дітьми, особливо дочкою, дру ге, що людська гідність жінки противилася умовам, у яких опини лася в домі Гжицької: „...жити з цією жінкою - мука. З мене старанно робили прислугу і без кінечно чимось зобо в’язану.” (3.01.1935 p.). Отож, знов довелося повернутися до Харко ва і сяк-так животіти в очікуванні місяця травня. На нього покладала Варвара Олексіївна всі надії. Адже весь час продовжувала „достукуватись” із своїм проханням на поселення (писала в усі інстанції - Постишеву, Калініну, в органи, хто зна куди). Обоє чекали дозволу у травні. А поки що в кожному листі знаходила та висловлювала найтепліші, найоптимістичніші слова підтримки. Ох, уже той сміх крізь сльози! Врятовував лише природний іскристий гумор (вони з Вишнею і в цьому були споріднені душі). То вона малює * Тут і далі російські назви творів вжито в тому випадку, коли актриса грала в них російською мовою. Варвара Маслюченко в ролі Гульки у п ’єсі С. Коліванова та Л. Прозоровського “Сигнал”. 1928 р. Друкується вперше.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
