Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВИШНИХА (ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЖІНОЧОЇ ДОЛІ) Продовження. Початок у числі за вересень, листопад. Життя стає все нестерпніше. Хоч би як намагалася Варвара Олексіївна, але навіть їй не вдавалося у листах приховати складності ситу ації. Син Павла Михайловича В’ячек (від першої дружини, яка померла), жив у своєї бабусі - немолодої і хворобливої жінки. Сама актриса не легально проживала у дядини, зрідка ночувала у дружини теж репре сованого письменника О. Слісаренка Ганни Дмит рівни (легально пропи сатися вдалося лише у Бєлгороді Курської об- ласти). Недремне око держбезпеки намагається стежити за кожним її кроком. „Сплю погано, все прислухаюся, чи не має авто біля будинку”, - проривається в одному з листів. Більшість знайо мих, навіть родичів, „ти хо відсахнулися. Люди бояться „власної тіні”, і от дядина вже відверто попросила Варвару, щоб вона „десь улаштувала ся” (лист від 7.01.35 p.). Постійного матеріяльного забезпечення - нія кого, жити доводиться на гроші за спродані речі, а їх все меншає, а йдуть вони не лише на себе й доньку - жінка постійно опікується В’ячеком і його бабусею: „Твоя дитина і моя для мене однаково близькі і дорогі” (30.01.35 p.). А до того ж, поки дозволяли „власті”, вона одну за одною надсилає до табору посилки з усім най кращим - речами, одягом, продуктами. Дово диться підробляти, чим може: в’яже якісь шапочки, шиє жіночий одяг, щоб за копійки Кожний громадянин СРСР мусів бути заре єстрований “прописаний” за місцем проживання. спродати на базарі, „...яка швачка, така і платня, але все ж учора заробила 7 карбованців, а поза вчора 5 крб.”, - з гіркою іронією пише в одному з листів (11.12.34 p.). Чимало довелося в цей час повоювати актрисі, аби повернути гроші, сплачені за квартиру в „Слові”: „Почала вири вати „пай” із лютих зубів наших прекрасних письменників і побачила, що це не так вже й легко. Все, що можна зробити, щоб не повер нути „паїв”, робиться.” (13.11.34). Ще на початку 1934 р. Варвара Олексіївна пише Вишні, що буде намагатися влаштуватись де завгодно, аби хоч проживати ближче до нього. З цією метою в середині грудня 1934 р. вона виїжджає на 2 тижні до Курська, де вже обжилася і кликала її дружина знайомого письменника Марія Гжицька. Але й ця по їздка не увінчалася успіхом. Одне, що збо- лілося серце за дітьми, особливо дочкою, дру ге, що людська гідність жінки противилася умовам, у яких опини лася в домі Гжицької: „...жити з цією жінкою - мука. З мене старанно робили прислугу і без кінечно чимось зобо в’язану.” (3.01.1935 p.). Отож, знов довелося повернутися до Харко ва і сяк-так животіти в очікуванні місяця травня. На нього покладала Варвара Олексіївна всі надії. Адже весь час продовжувала „достукуватись” із своїм проханням на поселення (писала в усі інстанції - Постишеву, Калініну, в органи, хто зна куди). Обоє чекали дозволу у травні. А поки що в кожному листі знаходила та висловлювала найтепліші, найоптимістичніші слова підтримки. Ох, уже той сміх крізь сльози! Врятовував лише природний іскристий гумор (вони з Вишнею і в цьому були споріднені душі). То вона малює * Тут і далі російські назви творів вжито в тому випадку, коли актриса грала в них російською мовою. Варвара Маслюченко в ролі Гульки у п ’єсі С. Коліванова та Л. Прозоровського “Сигнал”. 1928 р. Друкується вперше.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
