Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
її приводили за руку, засвічувати свічки й казали „дивися, що тобі янголик приніс”. На ялинці, на самому вершку, під паперовим янголом, роже віли, синіли і золотіли три кулі з матового скла. Вони виглядали так, наче б їх зроблено з тугого, мерехтливого щовку. їх, мабуть, куплено в пер шому році життя дівчинки і з того часу вони кожного року прикрашували ялинку. По святах їх знову пакували в коробку і виносили на гори ще - до другого ранку. І так було аж до остан нього року... При вечері було тихо, бо батьки не були балакучі, а малу дівчинку привчали, що „чемні діти не говорять, коли їх не питають”. Щойно після вечері, коли під вікном задзвонили коляд ники, тиша зникла. Колядники обов’язково пита лися „чи можна заколядувати”, а коли їх впус кали до кухні, приносили із собою запах кожу хів, морозу і села. Бо і мороз, і село мали свій запах, тільки що про нього трудніше розказати словами. А потім приходили „зі шопкою”. Вони ро били ще більше гамору від звичайних коляд ників, зокрема Жид і Циган. Жид мав бороду з клоччя і щохвилини повторяв „ай вай мір” та потрясав кобилкою. Циган увесь час пригово рював до кози, що на задніх ногах мала звичайні чоботи і намагався заглушити Жида. Коза ніби танцювала й вистукувала чоботами. Цар Ірод, що мав на голові корону із золотого паперу, а на плечах королівський плащ з покривала на ліжко від дяка, намагався перекричати Жида і Цигана - він говорив дуже голосно і дуже скоро і трудно було щонебудь зрозуміти, хіба слово „Вифлеєм” і „Боже Дитя”. Смерть у масці, загорнена в біле простирало, не говорила багато, зате ввесь час вимахувала косою над головою Ірода і від цього дівчинці ставало лячно. По відході „шопки” вона довго не могла заспокоїтися, хоч тиша вже повернула і засіла на вікні. В тиші інколи заб- реніла здалеку колядка, але тільки як слабий від гомін, і крізь вікно, на якому сиділа тиша , видно було зоряне тихе небо. Пізніше перестали говорити, що „янголик приніс ялинку” і дівчинка помагала батькові розвішувати на гілках паперові ланцюги та обов’язково три кулі на верху під янголом. Цар Ірод і Смерть у білому простиралі вже не при носили із собою переляку, але все таки в Свят- Вечірню ніч довго не годен було заснути. І тоді слухалося розповіді Тиші, що приносила дале кий відгомін колядок із села. А згодом, коли дівчинку перестали звати малою і вона приїздила зі школи на Різдвяні вакації, ялинку вбирала вже сама. Засадничо з роками не багато змінилося - може хіба те, що матові кулі, що нагадували мінливий шовк, покрилися дрібними рисками старости. Сама Тиша не змінилась, тільки хіба це, що тепер вона не сідала як колись на вікні, а зустрічалося її на порозі хати. Коли вже про- колядували всі колядники і „ті зі шопкою” - кортіло вийти на поріг і дивитися як миготять вгорі зорі, а на землі - світелка по хатах. А Тиша ставала поруч і говорила щось величне. Від її розповіді ставало не так радісно, як зворушливо. Це було незрозуміле, бо всі колядники співали виключно про велику радість і про мир на землі. Тиша, мабуть, знала, що станеться пізніше, за декілька років, бо дійсно сталося щось, чим не годен було радіти - прийшла війна. Тоді Тиша виразно заговорила голосом непевности. Навіть у Свят-Вечір не далося її заглушити. В непев ності було щось тривожне. Багато більш тривож не від переляку, що його колись приносив Цар Ірод і Смерть. Цього останнього Свят-Вечора - Тиша була важка, неначе б хотіла щось болючого сказати. Щось у роді „це твій останній Свят- Вечір на рідній землі”. Вона не сказала цього вголос тільки тому, що Тиша не вміє говорити таких слів, але серце і думки її зрозуміли, тобто відчули, що вона не помиляється. Кажуть, що смішно й нерозумно вірити в так звані „перед- чутя”, тобто знати наперед, що станеться, але є люди, що вміють це відчути. Тиші Різдвяної Ночі - вони мають більш загострений слух... Скажете - може досить меланхолійної роз повіді як на святковий час. Можливо, що мелан холійна, зате правдива. А не кожна правда завжди буває весела. З цим треба погодитися, так само як з цим, що скляні кулі, якими ви колись прикрашували ялинку, зосталися там далеко, так само як далеко залишилося для багатьох з нас це все, що колись було таке дуже близьке і дуже дороге... І коли приходить Свят-Вечір - тільки Тиша може про нього розказати... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
