Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
її приводили за руку, засвічувати свічки й казали „дивися, що тобі янголик приніс”. На ялинці, на самому вершку, під паперовим янголом, роже віли, синіли і золотіли три кулі з матового скла. Вони виглядали так, наче б їх зроблено з тугого, мерехтливого щовку. їх, мабуть, куплено в пер шому році життя дівчинки і з того часу вони кожного року прикрашували ялинку. По святах їх знову пакували в коробку і виносили на гори ще - до другого ранку. І так було аж до остан нього року... При вечері було тихо, бо батьки не були балакучі, а малу дівчинку привчали, що „чемні діти не говорять, коли їх не питають”. Щойно після вечері, коли під вікном задзвонили коляд ники, тиша зникла. Колядники обов’язково пита лися „чи можна заколядувати”, а коли їх впус кали до кухні, приносили із собою запах кожу хів, морозу і села. Бо і мороз, і село мали свій запах, тільки що про нього трудніше розказати словами. А потім приходили „зі шопкою”. Вони ро били ще більше гамору від звичайних коляд ників, зокрема Жид і Циган. Жид мав бороду з клоччя і щохвилини повторяв „ай вай мір” та потрясав кобилкою. Циган увесь час пригово рював до кози, що на задніх ногах мала звичайні чоботи і намагався заглушити Жида. Коза ніби танцювала й вистукувала чоботами. Цар Ірод, що мав на голові корону із золотого паперу, а на плечах королівський плащ з покривала на ліжко від дяка, намагався перекричати Жида і Цигана - він говорив дуже голосно і дуже скоро і трудно було щонебудь зрозуміти, хіба слово „Вифлеєм” і „Боже Дитя”. Смерть у масці, загорнена в біле простирало, не говорила багато, зате ввесь час вимахувала косою над головою Ірода і від цього дівчинці ставало лячно. По відході „шопки” вона довго не могла заспокоїтися, хоч тиша вже повернула і засіла на вікні. В тиші інколи заб- реніла здалеку колядка, але тільки як слабий від гомін, і крізь вікно, на якому сиділа тиша , видно було зоряне тихе небо. Пізніше перестали говорити, що „янголик приніс ялинку” і дівчинка помагала батькові розвішувати на гілках паперові ланцюги та обов’язково три кулі на верху під янголом. Цар Ірод і Смерть у білому простиралі вже не при носили із собою переляку, але все таки в Свят- Вечірню ніч довго не годен було заснути. І тоді слухалося розповіді Тиші, що приносила дале кий відгомін колядок із села. А згодом, коли дівчинку перестали звати малою і вона приїздила зі школи на Різдвяні вакації, ялинку вбирала вже сама. Засадничо з роками не багато змінилося - може хіба те, що матові кулі, що нагадували мінливий шовк, покрилися дрібними рисками старости. Сама Тиша не змінилась, тільки хіба це, що тепер вона не сідала як колись на вікні, а зустрічалося її на порозі хати. Коли вже про- колядували всі колядники і „ті зі шопкою” - кортіло вийти на поріг і дивитися як миготять вгорі зорі, а на землі - світелка по хатах. А Тиша ставала поруч і говорила щось величне. Від її розповіді ставало не так радісно, як зворушливо. Це було незрозуміле, бо всі колядники співали виключно про велику радість і про мир на землі. Тиша, мабуть, знала, що станеться пізніше, за декілька років, бо дійсно сталося щось, чим не годен було радіти - прийшла війна. Тоді Тиша виразно заговорила голосом непевности. Навіть у Свят-Вечір не далося її заглушити. В непев ності було щось тривожне. Багато більш тривож не від переляку, що його колись приносив Цар Ірод і Смерть. Цього останнього Свят-Вечора - Тиша була важка, неначе б хотіла щось болючого сказати. Щось у роді „це твій останній Свят- Вечір на рідній землі”. Вона не сказала цього вголос тільки тому, що Тиша не вміє говорити таких слів, але серце і думки її зрозуміли, тобто відчули, що вона не помиляється. Кажуть, що смішно й нерозумно вірити в так звані „перед- чутя”, тобто знати наперед, що станеться, але є люди, що вміють це відчути. Тиші Різдвяної Ночі - вони мають більш загострений слух... Скажете - може досить меланхолійної роз повіді як на святковий час. Можливо, що мелан холійна, зате правдива. А не кожна правда завжди буває весела. З цим треба погодитися, так само як з цим, що скляні кулі, якими ви колись прикрашували ялинку, зосталися там далеко, так само як далеко залишилося для багатьох з нас це все, що колись було таке дуже близьке і дуже дороге... І коли приходить Свят-Вечір - тільки Тиша може про нього розказати... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
