Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ніна МУДРИК-МРИЦ Була слота. Темні хмари простягнулися на все небо й укрили його так густо, що годі було помітити хоча б клаптик синяви. Безупину падав дощ. Він хлюпотів, булькотів, дзюркотів без кінця, й нікому вже не хотілося слухати його монотонного плюскоту. Під хмарами, крізь шибки вікон, сумно дивилися в понуре небо дитячі оченята. У них жевріло гаряче прохання: - Сонечко, вищи нарешті! Над хмарами, крізь блискучі вікна соняшних теремів, виглядали соняшні промені. Вони горіли від нетерплячки, й стіни теремів аж повигиналися від їхнього жару. - Досить уже цього дощу! Годі! - нетерпеливилися промені, але хмари не думали уступитися. - Що нам робити? - журилися промінчики. - Просімо допомоги в Сонечка! - Ні, його тепер не можна непокоїти. На небі появилася комета й воно має чимало клопоту з нею. - Тоді ходімо до Господа! - Ой ні, Господь турбується тепер жнивами й справами людей. Йому ніколи. - То як же буде? Довго думали промінчики й укінці вибрали післанців, щоб пішли до хмар і ввічливо попрохали їх уступитися. Нетерпеливо ждали промені повороту післанців. Нарешті! Із густих сувоїв хмар показалися посли. їхній пригноблений вигляд не віщував нічого доброго. - Невдача! Хмари ані не думають уступитися. Вони цілком невиховані й уперті. Насва рили на нас і прогнали геть! - Ганьба хмарам, ганьба! - закричали промінчики, а потій %очали нишком про щось радити, щось придумувати. Вранці на другий день, на хмарах почало щось таке діятися, чого ще з роду-віку не бувало. Соняшні промінчики, причепурені й жевріючі найяснішим блиском, на який тільки були здатні, пострибали на хмари й запросили крапельками дощу в танець. Крапельки збентежилися від несподіванки, але промінчики були такі блискучі й веселі, що крапельки ніяк не могли їм відмовити. Почалося. Хмари аж трусилися від реселощів і реготу, що знялися серед них. Світляні іскорки стрибали поміж крапельками і колр тільки зударялися з ними, крапельки починали мерехтіти від утіхи й загорятися різнокольоровим сяйвом. Он там світяться жовтим кольором, а тут жовтогарячим, ось червоним, а далі фіялковйм^/синім і зеленим. Крапельки так дуже захопилися танцями з промінчиками, що цілком забули падати на землю. Внизу, на землі, посвітлішало. U 2% - Дощ перестав! - закричали діти й повибігали на двір. - Ой, гляньте, гляньте вгору! - Вони піднімали голівки й захоплено спостерігали, що діялося в хмарах. - Як гарно, як прекрасно! - зідхали вони й не могли надивитися на кольорову стрічку, що простяглася над землею й весело ясніла на хмарах. - Веселка! - вигукнула знічев’я одна маленька дівчинка. - Веселка, веселка! - закричали діти. Кращу назву годі було придумати, бо ж веселка повстала з веселого танцю промінчиків і крапельок, веселою усмішкою сяяла на хмарах і розбудила на землі веселощі. Від отих радощів і гомону у хмар розболіли голови, й вони мусіли піти спочивати. Над землею знову сміялося синє, високе небо. Ніна Мудрик-Мриц. „Соняшні казки”. ОПЛДМ. Торонто, 1975
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
