Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вернення до наукової роботи в будь-якій формі. Близькій по духу дружині зізнавався, що у далечині від книг, бібліотек, музеїв, архівів, від культурних центрів важко навіть придума ти яку-небудь роботу, котра могла бути корисною й зай няла б його так, як улюблена робота, полишена в Києві. „Скільки розпочатих і неза- кінчених статтей, праць про Шевченка, про 60-ті роки. Іно ді так шкода всього цього” - з гіркотою писав вчений 9 ве ресня 1930 р. Проте, В. Мія- ковський і в тих умовах не опустився до примітивного існування. Читав і проглядав все, що було приступне, в лис тах додому постійно оповідав, що читав, які газети та жур нали отримує таборова бібліо тека. Радів появі деяких науко вих видань, таких як „Декаб ристи”. Слідкував за новинка ми літератури, з захопленням відзначав появу прекрасних книжок у видавництві „Aca demia”. Скажімо, лист з 9 груд ня 1932 р. починав з того, які цікаві речі прочитав в „Літера турній газеті”: переклад вірша Тичини з циклу „Чернігів”, ав тобіографічний твір Віри Інбер „Мої п’ятнадцять років”, фей летон на книгу віршів Б. Пас- тернака „Друге народження”. Просив дружину дістати київ ські газети зі звітом про груд неву сесію Академії Наук. Але разом з тим, в листі з 24 травня 1932 р. з сумом повідомляв, що „...театр для нас буває дуже рідко, ще рідше кіно. І це дуже шкода тому що радіо, звичай но, не може задовольнити пот реби в мистецтві.” У січні 1933 р. В. Мія- ковський, відповідаючи на пи тання дружини про зміни в його становищі, зазначав, що поки що нічого невідомо, були лише всілякі чутки. Чекали на 7 листопада, потім до Нового року, тепер до 1 травня - але реально, це кінець терміну, з зарахуванням робочих днів, який, на його думку, буде в середині листопаду. „...Від сьогоднішнього дня, - писав він 21 січня 1933 p., - я рахую 295 днів, яка малість? Це в попередньому ув’язненні кож ний місяць здавався грандіоз ним - а тут час в роботі біжить непомітно.” Але можна тільки уявити собі, з яким нетерпін ням очікував В. Міяковський кінця терміну! І вчений почав розмірковувати над тим, що буде після звільнення. Зви чайно, він дуже хотів би по вернутися до Києва, але чув, що можуть не дозволити жити навіть в Україні. У такому випадку В. Міяковський вис ловлював бажання поїхати на Волгу, в Саратов, чи в якесь невелике культурне місто в Центральній Росії, як Вороніж, Нижній Новгород. Розуміючи, що від них з дружиною мало що залежить, готовий був жити де завгодно. З впевне ністю писав, що всюди буде робота, де міг би бути корис ним. Єдине, що непокоїло чуй ного чоловіка й батька - це те, щоб життя з ним не було тяжким для родини. Тим біль ше вважав, що для навчання дочки потрібне велике куль турне місто. Зрозуміло, що всі листи з заслання проходили через цензуру. На кожному стоїть штамп „проверено”. Очевидно, що В. Міяковський це добре усвідомлював. Його листи ду же обережні. Він не запитував, скажімо, про долі близьких друзів і колег, не передавав їм вітання, не бажаючи щонай менше, поставити їх в незруч не становище. Запитував лише про здоров’я своєї мами і рідних. Намагався нікого не згадувати. Одного разу лише, потребуючи відомостей про повітроплавця Берга, який був похований в Лодейному Полі, де він на той час перебував, просив дружину звернутися до якогось Міші, або до Миха (так називали Михайла Моги- лянського). Розповідаючи про нові забудови, свою участь в стінній газеті, в якій вмістив матеріяли до ювілею Маркса, ніколи не восхваляв систему, „переваги соціялізму”, не опо відав про своє та інших в’язнів „перевиховання”. А такі „приз нання”, вільні чи ні, не були рідкістю у ті часи. Залиша ється питання - чи розумів В. Міяковський, що був жертвою цілеспрямованого терору про ти української інтелігенції, а не помилково заарештованим, як вважали себе практично всі, за ким або приїздили „чорні воронки”, або в іншій спосіб спроваджували за ґрати. В одному з перших листів він написав, що помилку випра вити важко, але можливо. Навіть сподівався на допомогу однієї жінки з Ленінграда. І далі з певною долею песи мізму зазначав: „Все доцільно, все чомусь потрібно, навіть помилки, навіть біль, заподі яний Вам і мені.” Але я думаю, що глибокий вчений з гострим розумом і чітким уявленням радянської дійсности, В. Мія ковський в глибині душі розу мів, що його арешт і заслання не були помилкою. Закінчився життєвий шлях визначної громадської діячки, Повернувшись з таборів, йому Закінчення на стор. 12 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top