Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
потрактованою поетовою образою на ціле жіно че плем’я. Не сумнівався і у тому, що Наталя, перечитуючи Маланюкову збірку “Стилет і стилос”, не проминула не тільки знайомі вже їй вірші, але й наведену вище поезію, безумовно, вгадуючи ліричну героїню. Проте відгукнулась на неї трохи згодом. Можливо, й не було б того поетичного діалогу двох поетів, якби не дове лося Наталі пережити драму кохання майже подібну до Маланюкової. Наслідком того захоп лення поетеси стала чудова книга поезій “Вогонь і попіл” (1934). З часом поетеса скаже про поезії, вміщені у книжці, “що це цикл жінки, яка починає з подружжя, а потім приходить велике закохання, розчарування, відтак апатія, сум і, врешті, поворот до себе” (Сучасність. - 1985. - Ч. 3). Отже, поетичне переживання життєвого сюжету вилилося чудесним романом у віршах, а його драматична розв’язка несподівано воскре сила у душі поетеси Маланюковий вірш. Збірка має три частини. Перша - прис трасна пісня кохання. У другій частині лірична героїня виливає у вірші муки переживання лю- бови, образу своїх почуттів, зраду: Поцілунок зложить урочистий На тремтячій руці моїй І піти. Вам це легко, ви чистий, Ви незломний у цноті своїй. Але я, я дитина і жінка, І так близько від мене гріх. І тут стається диво. У прагненні боротися за своє кохання, відстояти і зберегти народжене почуття, поетеса раптом свідомо перебирає на себе запропонований Маланюком образ: В сумній задумі ряд колон і вікна заль стрункі й суворі. Тут очі пристрасних мадон ввижаються в імлі прозорій. Тут кроки дивних, мрійних пар скриплять піском перед фонтаном, і місяця отруйний чар підступно ранить крізь каштани. Тут відгомін погаслих слів збудивсь у гобеленах сонних, і чути вальсів ніжний спів, і шепіт під вікном сальону. Тут поцілунок твій палкий, як хміль солодкого напою, і очі в сяйві темних вій горять одвічною жагою. Перегук з поезією Маланюка очевидний, аж до алітерації на “с” у перших двох рядках. Певно, була якась не відома нам причина, що змусила поетесу так відповісти на давній вірш Маланюка. І видається мені, що тією причиною, що актуалізувала твір-відповідь, було диво ко хання поетки. Саме тому її лірична героїня в таємничій і навіть містичній атмосфері салону (“і місяця отруйний чар”), їй у “гобеленах сон них” чується “відгомін погаслих слів”, а найго ловніше - вона щаслива тут, вона на святі любови. Десь глибоко у підтексті героїня ніби прагне когось переконати у цьому, сказати йому (доказати?), що володіє чарами кохання. Мож ливо, розгадку поезії-відповіді варто шукати у невідомій нам розмові Євгена Маланюка та Наталі Лівицької ще тоді, у березні 1924 p., а, можливо, й у її відголосках, що їх знаходи мо у листі Олени Теліги до поетеси: “А саме боляче, що і Маланюк, і Липа презирають нас, жінок, глибоко розчаровані в нас...” (Лист від 9.08.1932). Теза трохи несподівана, особливо стосовно Маланюка, але ж ми знаємо, що підстави для розчарування у конкретній ситуації у Маланюка були. Прикметно, що й п’ята поезія розділу “Червоне й чорне” побудована на уявній по леміці з Маланюком. У час, коли “Ніч ворожить під владою чар”, хтось невідомий нам, послу говуючись образами-символами з поезій Є. Ма ланюка, говорить ліричній героїні, що вона “поганка з монгольських степів”, “Сотниківна в червонім намисті”, “На татарський аркан Вас піймати б, Волочити б за коси у ніч!”. Не станемо зупинятися на причинах такої згущеної характеристики. Головне, що лірична героїня Н. Лівицької-Холодної несподівано ці характеристики приймає, прибираючи маску відьми з Лисої Гори. Відтак, поряд з жінкою- дитиною у поезії Н. Лівицької-Холодної з’яв ляється жінка-чарівниця, “відьма-сотниківна”: Будеш завжди цю ніч пам’ятати, Не забудеш, о ні, моїх уст, І цвістимуть, цвістимуть шарлати в твоїм серці вогнями спокус. Ти боїшся, ці спогади палять, Боягузом тікаєш від них. Та дарма, сниться танго і заля І в куточку причаєний сміх. Чорний погляд твій гордий і злісний, Ти не хочеш прийняти любов. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2004 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
