Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ГАЛУН БЛАК ТІТКА АМЕРИКА переклад Марії Струтинської П р о д о в ж е н н я ”Я... я тільки пішла трохи пройтися”, ледве вимо вила Леся. ’’Пройтися!" кликнула Єлена, наче ніколи не чула чогось такого божевільного. "Тепер я мушу бігти додому” сказала Леся і нагло пустилася бігти. Вона знала: вони дивилися тепер за нею з цікавістю, а може й з підозрою. Вона штовхнула ворота і кинулася на лавку, задихана. З хати долітали звуки пісень і хтось грав на бандурі. Це мусів бути Антін, він бо був один з небагатьох, що мали бандуру, і вмів на ній грати, як мистець. Музика заспокоїла її трошки і незадовго вона була вже спроможна увійти досередини. Вони ще далі сиділи довкола стола. Однак деякі люди пішли, а інші прийшли на їх місце. Марія пішла також. Леся глянула на батька. Він сміявся з чогось, що хтось саме сказав. Аня ще сиділа у нього на колінах, але тепер вона була похилена на його груди і спала. Що тато сказав би, коли б він знав, що вона, Леся, була злодієм, що вкрав ляльку? Раптом Лесі схотілося плакати. Вона хотіла сховати на батькових грудях лице і заридати. Помітивши Лесю, тітка Лідія простягла руки і пригорнула її міцно до себе.Леся була в розпуці. Чи була б вона це зробила, коли б знала, яку ганебну річ зробила Леся? Хоч як дуже вона цього бажала, Леся не могла тепер радіти з тітчиної чулости до неї. Хтось присунув для Лесі кріселко і вона сіла коло тітки. Під час перерви у співах Антін, що сидів з другого боку тітки Лідії, сказав, ніжно торкаючи струни свого інструмента: ’’Лідіє, чи ти знаєш, що я маю в Америці сестру? Вона живе в Дітройті” Тітка Лідія притакувала головою: вона знає. ”Чи схотіла б ти”, він продовжував, "повезти листа до неї? Я вже його написав. Там нема нічого такого важливого але може ти могла б... ’’Він зупи нився”, потім продовжував: "Ми не можемо, ти знаєш, писати так, як хотіли б” ”Так, так, я розумію”, сказала тітка, ”як буду висилати їй листа, я сама напишу їй, що бачила тебе своїми власними очима і що...” Антін не чекав, щоб вона скінчила. ’’Скажи їй”, він докинув, "як ми примушені жити, як ми...” він урвав і не всилі був говорити далі. Marie Halun Bloch: Aunt America. New York: Atheneum 1963 Copyright 1963 by Marie Halun Bloch Тітка Лідія дивилася на його похилену голову, зі сльозами в очах. "Не бійся нічого”, вона спокійно сказала, ”я знатиму, як писати" Антін витягнув листа з кишені своєї куртки і подав його тітці. ”Хай тебе Бог благословить!" сказав він. Тітка Лідія дбайливо вклала листа у кишеню своєї сукенки. Скоро потім Антін встав, щоб від ходити. Він обняв тітку Лідію, поцілував її в обидві щоки, і вийшов з хати, занадто повен почуттів, щоб висловити їх. Один за одним, інші сідали біля тітки цього пообіддя і всередині розмови та сміху дискретно давали їй листи привітання до рідних в Америці. Вони прохали її в додаток до цих привітань напи сати те, чого вони не могли. Тітка Лідія приймала листи і обіцювала передати всі вісті, коли вона повернеться додому. Нарешті, перед самим присмерком. Анастазія почала тепло загортати ще завжди сплячу дитину. її чоловік, бачачи, що вона готовиться відходити, встав і сказав, моргнувши значучо: "Ну, брати мої, ми не можемо продовжувати нашого милого тут пере бування, а то наш улюблений голова дістане дурну підозру, що ми готуємо тут якусь змову” Скоро після того, як відійшов останній гість, тітка Лідія почала пакувати свою малу торбину з особистими дрібницями. Коли Леся дивилася на неї, її напав приступ паніки. Прощання було назавжди. Коли прийде час сказати "Прощавайте!” кожна з них повинна бути у згоді з собою і з тою другою. Тому було конечним, щоб Леся сказала тітці про ляльку. Інакше, назавжди залишиться між ними ця брехня. У тій хвилині тільки Аня була в кімнаті з ними. Вона сиділа на підлозі, граючись тітчиною торбиною, яку вона відчиняля й зачиняла. Леся зідхнула. "Тіточко?” вона почала. Тітка глянула на неї питально: "Так, кохана Лесю?” Леся почула себе цілковито позбавлена відваги. ’’Напиши нам”! вона сказала. Тітка повернулася до свого пакування. "Так, очевидячки, люба моя. Я напишу листа окремо до тебе. І ти мусиш відписати. Зробиш це?” Так воно якось вийшло, що сталася найгірша річ. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
