Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЗОЯ КОГУТ ДОРОГІ ДРУЗІ! Продовження Вересень був уже за дверима, наближався час українських святкувань у Римі, час концерту, на якому я мала говорити два вірші! Я мала лише один, другий мучив мене днями й ночами, я мало спала, а вдень ходила, як загублена. Все, що вночі писала, вранці кидала в кошик. Коли б можна було вбрати розпач у кольори, з мого — можна було б зробити цілу веселку! На початку вересня приїхав до Риму син наших знайомих, Марко Павлишин. На протязі трьох днів я вдавала, що знаю Рим, але його молодечі ноги починались десь вище, ніж мої, а моя фізична витри валість кінчалась трохи нижче. Решту Риму Марко оглянув без мене! Та маю надію, що могла передати йому хоч трохи моєї любови до цього неймовірно цікавого міста, як старалась передати кожній людині, яка приїжджала до Риму. Припадково я ’’відкрила” в Римі бібліотеку в інституті ’’орієнтале” зовсім недалеко від гостин- ниці. Там знайшла рідкісні українські книжки і ще більш рідкісні періодики з 1918-1920-их років. Це — просто скарб! Тут я пересиджувала годинами, пере- листовуючи пожовклі від часу листки нашої минув шини і, деколи, забуваючи, що до Києва так далеко, думала, що я в Україні. При кінці вересня почали з’їжджатись до Риму українські владики, отці, вожді народу, герої, героїні і скромні віруючі. Гостинниця переповнилась цікавими постаттями, різними голосами, різними вдачами. Найбільш цікавими були, течками й папе рами обтяжені, проблемами обладовані, таємничо законспіровані, на снідання, обід і вечерю спізнені, постаті Адамів і Єв., які словами Франка: "Пам’ятай- же, що на тобі — мільйонів стан стоїть” уважали особистою присвятою... Як жаль, що Іван Франко, з незалежних від нього причин, не міг тоді бути в Римі... Царство йому небесне! Наді мною були кімнати нашого владики Кир Івана Прашка і владики Ніля, біля мене мешкала п. Єва Піддубчишин, трохи далі — п. Рома Навроцька і Ярослав та Слава Стецьки, десь поблизу — п-во Миндюки і декілька отців а збоку, вгорі й напроти — решта добрих людей. І мешкав там Дон Джозеппе з Фльоренції, але про нього пізніше. Ну й скажіть мені — чи не була я в добрій опіці?... Українські святкування в Римі почались, я б ска зала, вже 28-го вересня Архиєрейською Службою Божою, яку правив Блаженніший в храмі св. Софії. Людей було так багато, що й церква і подвір’я були переповнені. Пригадалась розмова декілька тижнів раніше на ’’Студіоні”: — Ну, а що, як не приїдуть? — Напевно приїдуть! І люди приїхали! З усіх кінців світу! 1-го жовтня в ’’палаццо Піо” у величезній залі відбувся ювілейний концерт з нагоди 85-ліття Блаженнішого і 60-ліття його священства. Кажуть, що було понад 1. 700 людей. Я не рахувала, але вірю. Коли, з неймовірно розмашистої сцени я глянула на залю, мені здавалось, що на мене дивляться не 1.700, а принаймні півмільйона пар очей. Було трохи страшно. Концерт тривав, може, дещо задовго (як майже всі наші концерти), але всі пісні були відспівані з усіма стрічками, всі танці витанцювані з усіма кроками — а це ж так приємно!... Три тижні перед концертом, просидівши цілу ніч, я таки написала вірш ’’Рефлексії в Римі”, поставивши останню крапку о 6-ій годині ранку. І хоч, говорячи цей вірш на концерті, я три рази помилилась, реакція публіки була зворушлива. Вірш розхопили пред ставники різних часописів, і я опинилась лише з оригіналом десь у шпарґалах. Дон Джозеппе, сивий, старий фльорентієць, який був колись капеляном італійського війська в Африці (ще за часів Муссоліні) очолює у Фльоренції радіо- висильню, що пересилає радіогодини до комуністичних країн. Він високий, веселий і, може, навіть трохи смішний. Здається мені, що ніхто (включно з ним самим) не бере його занадто поважно. Він скорою ходою міряє землю замітаючи рясою небо і всміхається до цілого світу. Після концерту, на який він був запрошений, дон Джозеппе просто ’’вкрав” мене зі знайомими до таксівки і повіз на ’’Мадонну”, де зробив мені неспо дівану скромну гостину і запросив стати дикторкою української секції в радіовисильні Фльоренції, запевняючи мешкання в "Кастелльо ді Саммецано”, лекції італійської мови і платню. Пізніше я довіда лась, що ’’Кастелльо ді Саммецано” (збудований на руїнах римської фортеці”) вже в 800-му році вітав у своїх мурах Карла Великого, потім перейшов у власність родини Альтовіті, а в 13-му столітті став власністю Медічі. Кажуть, що це один з найгарніших замків-готелів Фльоренції. Мені не довелось його побачити. Докінчення буде
Page load link
Go to Top