Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Дістаємо поштою ще одне запрошення на такий і такий вечір, у таких і таких знайомих. Якщо ви тоді вільні, то підете, чи ні? Що є мотивом вашого власного вирішення? Моя сестрінка недавно була в такій ситуації. Питаю її, чи плянує піти. — Тето, п-во П. мені абсолютно нецікаві люди. Пан П., крім спорту, не визнає іншої теми, а пані П. також має досить обмежені зацікавлення: вакації, нові меблі (це для того вона ж працює) та проблеми з її дітьми. Чому мені б з такими людьми тратити вечір? Але я поїду, бо вони мають свояків, що є на досить важливих позиціях у моїй ділянці. — Отже ти підеш в гостину не задля господарів, тільки задля гостей? — Так, тето! Це головний складник товариського життя. Ідеться в гостину для вдержання важливих контактів, для розвитку нових. — Оксанко, це звучить дуже холодно й само любно. А крім того — штучно! — Тетко, це тільки реалістично! В кожного з нас мало часу. Чому його витрачати серед групи людей, з якими ви не маєте нічого спільного, нема з чого скористати чи під оглядом нових думок, нових фактів, чи й самої приємности? — То ж чи товариське життя має бути таким вирахованим. Таким поклясифікованим? — Так, тетко. Це клясифікація не за якимись клясами, тільки за зацікавленнями чи може й часом, типами людей. Та треба признати факт (що навіть мало різні популярні назви), що серед групи осіб, кожна людина буде пробувати слічкувати з дещо вищою від себе (в якій ділянці — це вже від неї залежить — чи це вищим знанням, чи позицією, чи майном, чи популярністю, чи впливовістю). Це така драбина. Кожний плянує, щоб і на велику гостину запросити декого, хоч на один щабель вищого від себе. Ну й очевидно, це діє також зворотно. Коли товариство буде на один чи два щаблі нижчім, не цікавим (під різними оглядами), то й не хочеться туди йти. Пощо тратити час? — Це мені виглядає мов поведінка на якійсь професійній конференції: старання нав’язати ’’добрі контакти” Запросити якусь впливову особу до ресторану, коли обі сторони знають, що роблять це головно для особистих, (чи фірмових) користей, а не виключно для особистої приємности (хоч і це часами навіть і так вийде). Але це конференції, з’їзди — інша ситуація! Тетко, це тільки в іншім маштабі. Засадничо ж підхід цей самий, ні?” —А де ж тоді якісь теплі, людські відносини? Дружба, Оксано? Чи це вже минулось?” — Ні — дружба, це відношення дуже малого гурта. Це заторкує мале число. — То ж усі товариські вечірки стають площею для особистих змагань лаження по драбині кудись вище?” — Дуже часто, тетко, крім малих згуртовань якогось клюбу, гуртка, де всі майже собі рівні. Але й там можна запримітити намагання постояти біля когось знатнішого, популярнішого. Кожному приємно ж зазнайомитись з кимсь важним, славним і т. п. Чому? Хіба ж це нове? Це правда, Оксано, що й давно запрошували до себе навіть Шевченка, чи Сковороду, чи Бетовена, щоб похвалитись, ось хто в них був, а й тим піднести рівень та оцінку своїх гостин. Може й справді, це нічого нового — тільки більш відкрито висловлено? Любов Калиновим ПОДЯКА. Щиро дякую Окружній Управі СУА в Клівленді, в імені якої відвідала мене п. М. Фаріон підчас мого перебування в шпиталі. Дякую всім Союзникам 12- го Відділу СУА та всім моїм прия телям за так численні відвідини, квіти, дарунки, писані і телефонічні поздоровлення та розради. — Особливо вдячна д-р Д. Фаріонові, що кожного ранку не жалів часу, щоб вступити до мене з розрадою. Замість особистих подяк складаю 20.00 дол. на Український Музей в Нью Йорку. Дарія Древницька, Парма Огайо. різнився від мови українців по містах Канади. Мова іміґрантів після 1945 року стала вже для фермерів дивною чужою і часто незрозумілою. 2. Наші виступи й покази. Як журналістка, авторка запримічує плит- кість у частім використовуванні етнічної культури (вишивки, різьби, писанки) для поверховного визна чення своєї інакшости. 3. Проблема ізоляції тих, які не говорять по-українському. Авторка звертає увагу, що та група людей прагне якогось контакту, але почу вається зле, не розуміючи мови. Для цієї групи треба мати місце й пляни. 4. Доми й будови. Навіть в Канаді набудо—вано багато народніх і парафіяльних домів, які стоять порожні. Організації не зуміли перейти на потрібну сучасну програму та контакт з новою Генерацією (яка часто є вище освічена). Лариса М. Л. Онишкевич Тільки між нами і телефоном ... ГОСТИНИ ДЛЯ ПРИЯТЕЛІВ, чи ...? Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
