Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Треба було якось жити. Ми жили в Олешні. Тяжко мистцеві пере ключитись і звикнути до суворо го, звичайного, буденного життя. Країна буревіла у визвольних змаганнях, в шаленій, безогляд ній, большевицькій революції. В багатьох місцевостях України — повстанці. У нас був тоді Галаха, який довго умудрився не віддава ти нашого села й околишніх сіл у руки большевиків, аж поки не знайшовся зрадник, що показав єдину прохідну стежину серед непрохідних болот до його табо ру. Він не раз рятував і нас від певної смерти. І от у цей тяжкий час повної руйнації і голоду мама лишилась з нами сама одна. Стала на шлях доктора медицини. Була повіто вим доктором —- обслуговувала багато сіл у наших околицях на яких 10— 15 верств навколо нас. Так ми і жили в цей бурхливий час зовсім самі з мамою в на шій „шпильчастій" Олешні. Оби два ж наші великі сади: один ста рий, другий молодий по обидва боки двору, конюшні, флігель, льодник -—■ впирались просто у великий, густий, сосновий і ялин ковий ліс (ми в ньому якось хо вались від навали большевиків поки не налетів Галаха і не ви гнав їх!). У ньому, коло двору, ще досі були величезні, старезні сосни із сильно розгалуженим, викривленим гіллям, на яких у далеку давнину стояли борті-ву- лики із старих порожніх колод, куди бджоли наносили мед. Я в той час, як старша у мами, залюбки виконувала всю роботу по господарству у дворі. Геть усе робила, але от лиш косити ніяк не навчилася. На присадибній зем лі і орати доводилось. Земля те пла, запашна, чорною биндою ля гла відгорнута лемішем, тікаючи від нього, ззаду, по ріллі — шпа ки, над головою гайворон... Лю блю я тварин і землю. Паша, яка лишилась з нами — наша бувша служниця, а тепер — повноправ ний член нашої родини — до глядала малого братіка і госпо- дарила в хаті. Голод у ті роки був дошкульний. Не тільки що нічого не було, а не було навіть солі. Правда не такий він був жахливий, як у 1932-33 pp., село ще якось перебивалось. Мама, із бентежною душею мистця, мала повні руки роботи з хворими по селах. Але ніколи не падала ду хом. Завжди була бадьора і повна енергії й завзяття. А як було важко! По селах тоді шаліла епі демія тифу і дизентерії. Ліків майже не було. Як мама давала тому раду — не відомо. По Україні все завзятіше реві ли гармати. Наміру кудись виїз дити — мамі навіть в голову не приходило. Ми — дітлахи •— не відчували жаху. Були бо ми вдо ма, в рідному селі, на рідній зем лі, серед свого народу, який був у ще більшій біді і потребував маминої помочі. Тут же ж була і церковця біля якої на цвинтарі, в капличці були поховані наші прадіди. А для нас, дітей, було саме головне, що ми були з ма мою! Сприймали ми це все, хоч ще і не були дорослі, як і сприй малася, звичайно, біда в родині — дружньо, без репетувань, з на маганням все пережити і пере могти. Прислухались до ледве, ледве чутних, рідко до нас дохо дячих новин про боротьбу нашо го народу на чолі з Петлюрою — проти осатанілої навали з пів ночі. Раділи успіхом наших військ і успіхом нашого Галахи тут у нас, в нашому районі. Вечорами ми всі (молодший мене брат Андрій, другий зовсім ще маленький — Сашко, мама, Паша і я) збирались у маленькій кімнаті коло кухні (в ній було найтепліше) за столом до вечері. Мама ж верталась із своїх поїз док по селах. Стомлена, але, як завжди бадьора, рада, що напеш- ті добралась до своїх „капшуків". Оповідала свої пригоди. І було нам затишно і гарно. В кутку (це теж була причина наших вечорів у цій кімнаті), прилаштована до «омінка, потріскувала смоляна „лучина" — це у нас так назива лись тоненько порубані соснові дрова, з яких настругано скипки- скалки, а ними тоді світилося по вечорах у хатах. Електрики в той час по селах ще не було, а гасу для лямп також в часі війни не вистачало. Отож і проводили ве чори в одній кімнаті всі разом коло цього примітивного, повного таємничого, затишного потріску вання вогника. Вечеря бувала не хитра, тільки наш манюня мав, часом манну кашу, крупи д о я к о ї звідкілясь роздобувала мама, а ми всі задовольнялись шматочком глевкого, часами аж зеленого, бо з гречаної муки хліба, горнятком молока, ну і бараболею, до якої часом бував і шмат сала від ма миних хворих. От думалось, так і перебудемо до перемоги наших військ, до кінця війни і все знов буде гаразд... Але не так скла лось, як гадалось. Наші війська відступили за кордон. Повстанців знищено, або розігнано. Країну залляла червона навала. І настав ще один день. Тер пкий, болючий, жорстокий і без жальний день... У нас конфіску вали всю решту, яка ще чудом залишилась від частих коротких нальотів більшовицьких зграй ще в часі боїв, забрали взагалі весь маєток, а мамі прислали наказ із Чернігівського Губздраву про пе реїзд до Любеча, де мама мала перебрати лікарню. Мабуть здо рово бракувало у них лікарів, ко ли бувшу великовласницю не злі квідували разом із дітьми, як це поробили з багатьма нашими су сідами, а ось призначили голов ним лікарем до лічниці. Збираючись, лагодячись v до рогу ми всі рухалися немов спа ралізовані, як прибиті тяжким, великим каменем. Це ж ми мусіли залишити наш рідний, родинний дім, нашу садибу, село. Тут був з нами наш тато. Сюди з’їздилися всі татові сестри із своїми роди нами. Тут ми чули мамин безтур ботний спів. Тут ми виростали. Була рання весна. Ще всюди стояли великі калабані такого сні гу, яких ще не встигла випити земля. Вже прилетіли лелеки і дружньо, запопадливо взялись направляти своє гніздо на вели кому, старому осокорі посеред двору, коли криниці. Вони у нас від Бог зна коли, мали там коле са, на якому угніздились і що весни прилітали. (Докінчення буде) ЗБІРНИК ПАМ’ЯТІ К. МАЛИЦЬКОІ ви хов н и ц я ПОКОЛІНЬ Ціна 2.00 дол. З а м о в л я т и в Централі СУА а б о в п-«і Марії Мудрик 73 Lynd Avenue Toronto, Ont. Canada 31 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
