Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Н. Полонська-Василенко Зінаїда Тулуб у моїх спогадах УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА В ПОТРЕБІ З великою приємністю прочита ла я в листопадовому числі 1969 p. Н. Ж. дві статті, присвячені та лановитій письменниці Зінаїді Ту луб. Обидві статті Л. Залеської- Онишкевича та інтерв’ю Л. Б. з Ізидорою Петрівною Борисовою- Косач — дуже цікаві. Вони безпе речно мають велику вагу: нагаду ють про цю талановиту, призабу ту в нас жінку і — природньо за кликають сучасників Зінаїди Ту луб сказати і своє слово. До таких сучасниць, яких уже залишилось мало, належу й я. Я не тільки знала, а була до сить близько знайома з Зінаїдою Павловною. Я не знаю точно, коли помер її батько, але професором права він не був. Після смерти йо го залишилася вдова з маленькою донечкою та сином. Долі його я не знаю. Знаю, що на плечі Зінаїди, ще в час навчання в гімназії, ляг тягар утримання родини. Я позна йомилась із нею на Вищих Жіно чих Курсах у Києві, хоч ми були на різних відділах: я на історично му, а вона на романо-германсько- му. Мушу виправити помилку: ні університет, ні тим більше Вищі Жіночі Курси не давали в ті роки, коли вона закінчила студії — зван ня „кандидата філософічних наук“. Добре пам’ятаю Зінаїду Павлов- ну з тих часів: худенька, бліда, з хоробливим виразом обличчя і чорними гарними очима якогось не-слов’янського типу (зі статті Л. Залеської-Онишкевич я довіда лась, що її мати була францужен ка). Загальне враження вона роби ла дівчини, якій дуже важко жи веться. Бідно одягнена вона якось вирізнялась серед інших дівчат, хоч на курсах тих часів не прийня то було елегантно одягатися. Та вже в тому часі про неї говорили, як про письменницю чи поетку. Я знов зустрілася з Зінаїдою Павловною за яких 10 років по за кінченні Курсів. Вона тоді захоп лювалась мрією написати роман з життя України часів Сагайдачного. Почала ретельно збирати матері- яли з тієї доби і розшуки ці приве ли її до нашої хати. Мій чоловік, академік М. П. Василенко, був ві домий історик та історик україн ського права. Я не пригадую, хто саме спрямував її до нього. Може той її дядько Олександер Тулуб, що про нього згадує Ізидора Бо- рисова. А можливе й те, що мій чоловік знав її батька. Дав він їй багато книжок і літературних вказівок і спрямував її до Цен трального Архіву давніх актів у Києві. Зінаїда Павловна завжди з подякою згадувала його допомогу. Тоді ж вона кілька разів приїзди ла до нас, коли ми влітку жили в дачному місці Боярці. Тоді вона була мовчазна, наче пригнічена не вдачами свого життя. Тема роману поставила перед нею завдання познайомитися з пи таннями політики й побуту татар. Мій чоловік познайомив її з видат ним ученим-орієнталістом акаде міком Агатангелом Юхимовичем Кримським. Він мав у своєму посі данні багатющі татарські й турець кі архіви і Зінаїда Павловна з ви ключною наполегливістю почала вивчати турецьку й татарську мо ви. Кримський переконував її ки нути роман і вступити до Академії Наук, як його асистент. Вона ва галася, приходила до мого чолові ка по пораду. Але не погодилася. В ті часи Академія Наук платила співробітникам надто мізерні гро ші, а письменники діставали знач но більші гонорарі. На утриманні в Зінаїди були не лиш мати, а ще й тітка, мамина сестра. Я наводжу ці факти, щоб підкреслити рідку рису Зінаїди Павловни — її нау ковий підхід до белетристичного твору. Якщо читач зверне увагу — в її ,,Людоловах“ дуже доклад но з глибоким знанням предмету подано сторінки побуту українців і татар із 17 ст. В цьому відношен ні ,,Людолови“ стоять на межі лі тературного твору і науково-по- пулярної історичної праці. Роман ,,Людолови" зазнав не вдачі. Не одержала вона ні гоно рару, ні можливости надрукувати його. Але хтось із тієї комісії, що розглядала роман, порадив їй пе реробити його на сценарій. Поча лась нова тяжка праця. Треба було пізнати умовини фільму, шукати бореться з труднощами в кожній країні, де живуть наші люди. Вона потребує підтримки. Прохаємо читачок нашого журналу і членок наших Відділів складати свою пожертву на збіркові листи, що знаходяться в кожному Відділі СУА! Допоможіть зберегти і скріпити віру серед нашого народу! дорадників. Кілька років забрало це Зінаїді Павловній і знову не вдача! Після кількарічної перерви ми знов зустрілися з нею. Це був у неї важкий час перерібки роману за партійними вказівками. Я давно не читала „Людоловів “, але при гадую собі, що тоді під час читан ня мене вражала штучність пооди ноких сцен: „білими нитками11 при шиті промови й сентенції дієвих осіб у дусі марксизму. Пригадую розмову козаків десь у стодолі, що „жарили" згідно з Марксом про соціяльні питання. У 1934 р. сталася зміна. Надру ковано „Людоловів", 1. том. Зіна їда Павловна раптом виросла. Як учорашня Сіндерелла, що бідува ла, не знаючи, як проживе зав- трішній день, вона стала замож ною, незалежною панею, а голов не стала в перших рядах пись менників і при тому надійних. Ма ти її вже померла, вона почувала себе вільною від будьяких обов’яз ків. Тітка, що жила з нею, більш обслуговувала її, ніж вимагала о- піки. Зі славою прийшли літера турні знайомства та партійні зв’яз ки. Вона їздила на засідання до Москви, познайомилася з Ґорким, що хвалив „Людоловів". (У мене є сумнів, чи знайомство з ним мо гло мати місце в часі її молодо- сти). Вона поповнішала, стала гар НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1970 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
