Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Гуцульський киптар із с. Соколівки, пов. Косів F u r ja c k e t fro m th e H u tsu l r e g io n in U k r a in e Великдень — ось... ось... відхилить двері... Петро Дрончук щораз виходив читати по зорях, чи далеко ще світанок. А коли вже Великий Віз з ’їхав над верхи, Петро заявив у- рочисто, що вже можна збирати ся на Утреню. Постягав з жердки своє святкове ,,лудіння“ і пішов у комору вдягатися. Софійка й собі кинулася в „вижну"*). Там на ос лоні, під дзеркалом чекав на неї пишний одяг, що сама під час по сту пристарала. й пошила. Збира лася швидко. Розчесала волосся, розділила ,,чівку“ кінцем верете на — рівно-рівненько... притулила її долонями до чола, заплела косу червоною упліткою, що була гор дістю кожної дівчини й приміряла сорочку, ,,ци файна"?... А сорочка — писанка!... Аж сяє!... Таких ву- ставок ще ніхто не мав у селі, сама вигадала. Заперезала запаски, що вилискували „сухозолотом", на ноги затягла взористі капчурі та й постоли новенькі, на шию зав’я зала багату „згарду", вже все! — Приглянулася в дзеркалі, була з себе рада. Щічки палали, очі сяяли щастям, на устах грала весела у- смішка... Закинула ще киптар, що оце в середу дістала від нєня на приновок, зав’язала жовту квітис. ту хустку, високо, по „космацьки", аби добре було видно „чівку"... і вже була готова. Виглядала, як справжня верховинська косичка. Не диво, що закосичила Лукинове серце... Тим часом на дворі світало. На сході вставав ранок. Софійка глип нула туди і... враз її серце спов нила набожна покора. На тлі ран кової заграви помітила вона по стать, що звернена обличчям до сходу сонця, стояла неповорушно, знявши руки вгору. ,,Нєньо!“... шепнула захоплена і припала до віконної шиби. Стояв, потонувши в покірній молитві за свій рід. Ві тер розвівав йому волосся, а пер ше сяйво сходячого сонця — золо, тило... Виглядав незвичайно! Мав розмову з Господом і з громови ком, з сонцем, і всякими добрими й темними силами природи... Бо ж він однаково вмів молитися до Бо га й до них. Він у своїй щирій простоті вмів так майстерно пов’я зати християнський світ, в який беззастережно вірив, із світом надхненним згадками й віруванням минулих віків... „Сонечко — пояс нював він не раз Софійці — це лице Боже, що терпит нас гріш них на земли. Всі верхи й дебри Божі, і громовик, і всяка нечиста сила, — всьо то Боже!"... І так са мо щиро вірила в те й Софійка. Сама хотіла молитися от так, як її неньо, „але, — то лише ґазди зна- ютси з Богом та й з громовиком, а ми — челедь"...**) Нараз виглянуло сонце в повній красі верховинського великодньо го ранку. „Тепер сонце нєньови відповідає... — міркувала Софійка далі. — Ади, як благословит нашу ґражду та й усі людські"... і глип нула на другий берег на ґражду між ялицями. А там, якраз сонце сипнуло золотом у Лукинові вікна. Софійка вибігла на ґанок. — „Го споди, ба ци є в світі кращий ра нок, як оцей великодний?!" — го ворила з захопленням. А... по верхах, наче під нашеп том чарівника — враз розцвіли ко сиці... І диво... самі вони на ца- ринках в’яжуться в барвисті кити ці, а далі, плаями в вінки, що спу скаються вниз, до села, ніби — пливуть... Це верховинські жителі спішать на Великодню Утреню. Статочні ґазди навантажені беса- **) Челєдь — челядь на Гудуль- щині — це жіноцтво в даній родині. гами з великоднім добром, жінки на низьких гірських кониках, що вірно й обережно несуть свій тя- гар. Іде великодній похід попри Со- фійчину хату. Зачепив її дєдьо Олекса: ■—- „А ти, дівко, не йдеш до церкови?" — „Та йду, дєдю, йду". — Зажартував син його, Ва силь: — „Софі! А писанки вже с пописала?" „Ой, падку, — за сміялася весело Софійка -— та аби ще до тепер нє?“... Живіше бєть- ся серце в Софійки на такий вид, зараз і вона включиться в цей вро чистий похід і попливе плаями ра зом з ним, аж у Космач... не счу- ється, як опиниться в церкві. А там... довкола церкви, пишним вінком, уставилася двома рядами челядь з великодніми кошілями, що ждуть традиційного, врочисто го посвячення. По середині рядів залишена доріжка для церковного походу, що супровожатиме свя щенника довкола церкви з пла- щенницею та хоругвами. Туди по кищо бігають малі гуцулята, раді ють святом, писанками, принова- ми. Ґазди в церкві, але й багато надворі, бо в цей вийнятковий день не стає в церкві місця для всіх. Ле- ґіні ще біля воріт. „Пантрують" дівчат, що йдуть до церкви. Кож ний хоче побачити „свою"... А дів чата, — Господи, які ж „гоноро ві"!... а ще в цей ранок, де — де! Хоча щічки палають румянцем, а серце „чогос"... дуже швидко б’ється, дрібонько ступають, ми наючи леґінів, та в церкву! А ле- НАШ'Е ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1970 5 *) Вижна або вижна хата — це світлиця через сіни, де дівчина збе рігала своє придане в різьбленій скрині.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
