Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
У тіні лямп (По розмові з М. Степовою) Вона народилась у самому серці Полісся, на Пинщині. Мо же й тому у неї щось із прикмет цієї далекої країни — повіль ний тон розмови та розміре ність рухів. Але вона скоро по кинула Полісся ------- її праця на сцені провела крізь цілу За- хідню Україну. Свій дебют завдячує таки рідним сторонам. Гурток ама торів у Бересті н. Б. притягає її до співпраці. Тут вона спробу вала затрати Марусю в „Гри- цю“. Безсмертний Гриць! Скіль ки молодим талантам уже про мостив він дорогу! Так було й того разу, коли у вбогій гардеробі в Бересті ві тали ЇЇ після вистави посли Дмитріюк і Хруцький. Дорога на сцену здавалась відкрита. Все таке ясне й просте, коли людині двадцять літ! І так почалось життя на сце ні. Театральну школу перейшла в театрі Смілянського, що грав на Поліссі та в корінній Поль щі. Там ішли побутові пєси з танковими та співними встав та...“ тут він закусив губу, скри вився і сам захлипав, а потім спинився, витер сльози і, за глядаючи матері в обличчя, спитав: „А який у мене був та то? Гарний? Так?“ І мати опо відала синові про його батька, як він тяжко працював у німців, захворів і на роботі помер. Старшого брата свого, Остапа, Богдан знає. Він щойно кілька місяців тому виїхав до Амери ки. Матір затримала медична комісія. Тяжко журиться бідна вдова з сиротою. Втратила чо ловіка, розлучили з сином. Са ма хвора. Маленький Богдан — одна втіха. І щовечора гаряче молиться хлопчисько до Мате рі Божої, щоб помогла йому з мамою скорше за море до О- стапка дістатися. Молиться і висказує свої дитячі болі дитя чими щирими словами, а мати, побожно схрестивши руки, ше поче святу молитву, вірячи і на діючись лишень на її святу бо жеську поміч. * Котиться авто далі по рів ній дорозі, заколисує. А перед очима, як в калейдоскопі, ви ками, що захоплювали й чужо го глядача. У молодої Марії по казався добрий голос, так що вона могла в кожній виступати. Але молоду акторку манили нові обрії. Тому коли в 1928 р. запрошує її театр Бойкової до Галичини, вона переїздить ту ди. Репертуар її поширюється. Режисери Коморовський, а піз ніше Стадник впроваджують її в сальонові лєси, оперети. Най- радше згадує з того часу Одар- ку, що її відограла з Рубчаком у „Запорожці А пізніше приходить „Загра ва". Цей театр звязаний із її особистим життям, бо режисе ром його був її чоловік, Олесь Степовий. Яка це була надійна молода група! Кемпе, Шаша- ровський, Тимчук і багато ін ших творили її. По смерті чоловіка в 1933 p.. прийшов туди Блавацький. По чалась наново праця. Нові на прямні, нові постановки. Як живо переживали проби до Стефаникової „Землі"! Режи сер мусів їх переривати, щоб шикувалась довга стрічка: си роти, матері з дітьми, яких уже в багатьох таборах відвідала. Ось 85 нешлюбних дітей, і то в одному тільки таборі! Кожна окрема дитина вирізь блюється перед очима яскраво, ніби спеціяльно зліплена скуль птура. А їхні матері! Різні, різ ні. Серед них і шевченківські Катерини, і шукачки тихої па- тріярхальної селянської ідилії родинного щастя. Є також і ра фіновані повії. Але ці вже дітей не мають. Дно соціально-мо рального бруду. Більшість тих матерів не" годні своїм дітям дати ніякої ради. * Нарешті довга тура ЗУАД- К-івської інспекції наближаєть ся до кінця. Авта порожніють і стають легшими. Ще одна ві- зита. Ми їдемо відвідати укра їнських інвалідів. В маленькому німецькому мі стечку, скрізь, порозкидано на приватках’ живуть українські інваліди, військові й цивільні. Містились тут за ІРО квалі фікаційні курси для таких ін валідів. Коли ІРО зліквідува Драматична артистка Марія Степова актори могли опанувати своє зворушення. А ПОТІ'М/^— стояти перед куртиною й кидати Сте- фаникові слова в наповнену за- лю — співчуття, жаль і біль так живо малювались в людських очах! Тоді вже Степова опреділила себе в драмі. Правда, грати тре- лось, більшість українців виїха ла. Осталась лише невеличка група переважно чоловіків. Де які поженились і не думають уже звідси нікуди вирушати. Місцева влада ставиться до них з респектом, презентуючи їм різні пільги. Інваліди чу ються тут можливо. Дві родини мають маленьких дітей до од ного року, якими старанно опі куються батьки дружин. Відві дання цих інвалідів і роздача їм допомоги від ЗУАДК-у під бадьорила їх морально на ду сі. Деякі з них, дякуюючи за дари, плакали, при чім знімали головні убори, міцно тисли на ші руки і просили відписати за них до Америки подяку, що й про них нещасних хтось думає і піклується. Сидячи в цьому ні мецькому куті, вже віддавна не чули жодного українського слова, ЗУАДК-івський „стей- шен“ сьогодні в цьому містечку — велика подія, що розчулила серця наших інвалідів і підтри мала морально на дусі тих, які завжди знаходяться тільки в ні мецькому оточенні. О. Сулима
Page load link
Go to Top