Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Погасла зірка Уже більше не відспівують по церквах Аргентини молебнів за одужання Еви Перон. Вона вже відійшла. Понура вість про смерть її промчала миттю про стори цієї розлогої країни — і густо заселені міста, і безкраї дикі пампаси. Тихе жалібне ,,Requiem" відповідає їй з ти сячних уст. „Memento тотіі“ лу нає відгомін цієї вісті для усіх молодих і старих з тією ж си лою. І справді, ще не так не давно ясніли по європейських часописах світлини Еви Перон, коли вона, колишня акторка- співачка, уже як дійсна “First Lady” своєї країни облітала весь світ, щоб здобути для неї відповідне становище, потріб ні для її розвитку звязки. На її шляху ■— Рим, Мадрид, Париж, Лондон. Ця завжди елегантна, гарна жінка мала у тім велику мету — вона служила націо нально - державним інтересам своєї країни ■— країни, що десь там ген далеко за тропиками зберегла у своїх нетрях старо давню тисячелітню культуру інків, країни, що разом із про водом Сан Мартіна виборола Зудаківське “авто-стейшен” швидко мчало вздовж німець кого “автобану” в Баварії. Во но було вщерть навантажене бочками сухого молока, бань ками спорошкованих яєць, ка- ре-пакетами з маслом, сиром і мясними консервами. З вікон авта видно було ззаду і з боків вузли з “лахами” Спереду щільно містилися три пасажи ри: шофер, референт акції “Ма ти й Дитина” і допомоговий референт ЗУАДКомітету. Ще рік тому цими елегантни ми машинами їздили солідні а- меіриканці, члени ДП-Ко місії і службовці ІРО. Тепер же цей „стейшен“ зсередини був схо жий на циганську наладовану буду, і їхав він у терен для роз дачі допомоги українцям. Услід за „стейшеном“ котив ся навздогін чорний закритий „додж“. З того, як він обережно повертав на закрутинах, видно, що віз теж неабияку вагу. По обидва боки дороги тя- глися лани картоплі, ячменю, вівса, зрідка пшениці й жита, Ева Перон прийняла делега цію українського жіноцтва у червні 1951. Праворуч Еви Перон — містоголова СФУ Ж О п. Ніна Онацька, а ліво руч — почесна членка Союзу Українок Аргентини п. Емілія Стернюк. Ой, ці пшениці й жита! Високі й густі, немов на Україні! На обніжках, червоних від маково го цвіту, ласкаво усміхались во лошки, що, в такт вітру, качали своїми синіми голівками. Лас каво світило сонце, в небі дзвінко співали жайворонки. * Поминувши кілька німець ких сіл і містечок, в'їжджаємо на широке подвіря великого збірного табору, де мешкають також і українці. Таборяни за доволено усміхаються. „А, ду же раді, приїхав провідати наш рідний американський Вуйко. Єдиний, що ще турбується на шою долею тут у Німеччині!“ Збираються до залі роздачі. Бачу, що це: хворі, старші лю ди, жінки з дітьми. Допомога невелика, але як їй раді! Бо це ж розвяже харчеву пробле му бодай на один тиждень. Жа дібними очима споглядають ді ти на масло, що лежить ще на вазі, але через хвилину буде в маминому кошику, а потім до ма, о, насолода! Хліб із маслом! собі свободу •— вільний подих жителів своїх безкраїх, степо вих просторів. У ці дні їхні сер ця наповнені печаллю, бо втра тили вони свою улюблену Еві- ту, — як вони звично звали пре- зидентову — борця за їхню кращу долю. Ева любила свій край, вона діяла для його ко- ристи і досягала успіхів. її ім позантна, репрезентативна по става, її чарівний усміх і своє рідний концепт ломали перепо ни — вона знаходила відгомін на свої домагання в світі. Пиш ні прийняття, дипломатичні де бати і врешті поклін перед"йа'п- ським престолом у Ватикані проходить немов на екрані. А там поворот домів і праця. Ева вникає в усі ділянки життя своєї країни. Вона стала виз начним реформатором соціяль- ного життя свого народу. Вона була творцем знаної тепер ор ганізації „Соціяльна^Опіка" та несла через неї поміч потребу ючим, бідним, хворим, головно, матерям і дітям. Ось маленький епізод із її життя: одного зимо вого дня, коли вітер із снігом стримував віддих, Ева Перон Тим часом беру свою течку і йду шукати сиріт і занедбаних дітей у таборі. Діти, діти! Як шкода, що багато з них мусить терпіти злидні й недоїдання. Боляче спостерігати, що для них немає золотого дитинства, найкращого часу в житті люди ни! Мізерія, напівголодне існу вання! А що ж жде їх у майбут ньому? І хочеться полегшити долю отих, що серед нас най менші. * Ось сидить під бараком ше стилітня дівчинка-калічка з по крученими руками й ногами. Питаюся, як звати ■— Люба, а де живе — ось тут. Заходжу до цієї родини. Дізнаюся, від мо лодої мами, що Люба від на- родження має ,,контрактуру“ рук і ніг. Була в клініці в Мюн хені — 9 місяців, в Гайдельбер- ґу в ортопедичній клініці — 1 рік, Вінцбурґ — 1 рік, ніщо не помогло. Бідні тато й мама ста раються полегшити горе своїй малій донечці, боліють її бо лями, та не в силі щось змінити. Вертаюсь до Люби на подві ря, ВДЦВЛЯфСЬ ДИЛЬНІНіе і чи- ЗАЛИШЕНІ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
