Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
СЛОВО ТРЕБА ДОДЕРЖУВАТИ Леся сиділа в дитячій кімнатці й як раз заплітала ляльці другу косу, коли з кухні закликала мама: — Лесю, Лесю, а ходи-но сюди! В цій хвилині малий братчик Лесі, Юрчик і собі захотів заплести ляльці косу. Леся не хотіла на це позволити. Юрцьо вхопив за косу, це дуже роз сердило Лесю і вона вдарила братчика по руці. І тут сталося лихо. Хлопчик не пустив ляльчиної коси з руки, во лосся надірвалося і лялька стала на половину лисою. Це так розлютило Лесю, що вона вхопила братчика за обшивку та й викинула за двері. Там він наробив крику. А з кухні тимчасом мама кликали: — Лесю, Лесю, я чекаю на тебе! Ходи! — — Зараз мамо, зараз, я вже йду! А сама не рухається з місця. Сто їть під дверима і слухає, чи не йде Юрчик. Слава Богу, нічого не чути, не йде. Тоді вона поволеньки сховала ляльку і пішла до кухні, до мами. А тут вже втрете мама кличуть, але вже з гнівом. Ов! — щось сталося, думає Леся. І справді сталася якась біда, бо з кухні роздавався крик Юрка і мамина біганина. Коли Леся увійшла до кухні, то побачила таку картину: — Юрко лежав на підлозі, біля нього перевер нене крісло і повно побитого начиння, а з його носика лилася кров. Мама, з руками забабраними тістом, бігли йому на рятунок, а по дорозі хапали якийсь рушничок, щоби витерти собі руки, бо не час було мити їх. Леся стала, мов укопана. Не знала, що робити. А мама з гнівом закликали: — Бачиш, що ти наробила своїм не послухом! Скільки разів я тобі гово рила, що на перший мій заклик маєш все кинути і бігти — де б це не було! А ти все ще надумуєшся, чи послуха ти маму, чи ні. — Я, мамо, заплітала ляльку і — от, Юрко... — Знаю, знаю! І ти викинула його за двері, чи не так? Леся звісила голову і мовчала. — А я місила тісто — так мама — треба мені було подати дрібку цукру. Я не могла докликатися тебе. І от над біг Юрко, хотів бідака послухати мене. Поліз до шафи, тай в цю мить пере вернувся з кріслом. Падаючи потягнув за собою настільник зі стола і він впав разом зі всім начинням на підлогу. На чиння побилося, а братчик розбив собі ніс. — Біжи скоро, принеси мені чи сту хусточку! — Ага, і ще принеси кусок вати та плястер. Леся принесла все і стала мовчки в куточку. Мама помиди руки, затамували братчикові кров, тай казали Лесі збирати черепки і замітати підлогу. Потім зачали спо кійно говорити: — Правда, Лесю, ти мені обіцяла на „Мамин День“, коли складала мені бажання, що все будеш слухати мене. Ти дала мені слово. Чи не так? — Так, шепнула Леся. — Ага, це ти памятаєш. А ти до держала даного слова, чи ні? — Ні, мамо, я не додержала слова, бо Юрко... — Що там Юрко! Ти завинила. Ні хто, лише ти! — Хто раз дає слово, мусить його додержати! А памятаєш, як я тобі дала слово, що на Великодні свята будеш мати новий плащик, ка пелюшок І панчішки, — а тато обіцяли купити нові черевички? Чи ми не до держали того, що обіцяли? — Додержали, — сказала засором лена Леся. — Ага, а що би то було, коли б твої батьки не додержали слова? Як ти ви глядала б на саме найбільше свято Великдень, в церкві між чепурненьки ми подругами у старому плащику, по дертих черевичках і в зімятій зимовій шапочці? Ну, як ти виглядала би? Леся засміялася: — Як який шибе- ник-обірванець! — Як опудало, ма тусю! — А бачиш! Що би то було на світі, коли б так всі люди не додержували слова, а діти не слухали родичів. Го, го, го! Скільки було б лиха! Я тобі ще колись про це розкажу. Олена Цегельська ЯК ПАНАСИК СТАВ ПЛАСТУНОМ Жив собі дід Пилип і бабуся Кате рина. От вони своє внучатко догля дали, годували так, як сина. З немов ляти виріс він всім хлопятам навздогін, та збиточник, та пустун. Хтось спитає, чи пластун? Де там, діти! Пластуни — не пусту ни. А той знаєте хлопчище, непослуха, в пальці свище... От бувало дід Пилип просить, кличе, аж захрип, а Панас не прийде в час... Так він ріс і розвивався і з ніким не побратався і ...не мивсь і не чесався... І якось одного разу він прибіг до перелазу і відразу в гору скік, на дру гий бік. Там кропивою попікся, ледви ледви поволікся мимо фарми над ста вок. Трохи він продрях і змок, бо як раз на біду — дощик хлюпнув ду, ДУ, ДУ- Вліз Панасик у ставок, а вода до кісток... З рибкою йде навздогін, а вода вже до колін... Як Панасик у ставище, то вода все вище, вище. Страх йому на плечі сів, мало хлопець не зімлів... Гей! рятунку! закричав, закрутивсь довкола, став. Ноги мов оловяні, вмить погрузли у багні. Песик Доґ зачув тривогу і прибіг на допомогу. Вхопив з-заду за штанці, та прорвались ...ремінці. Відозвалась в шуварах жовта жаб ка: pax, pax, рах. Але де там, люба жабко, заслаба у тебе лапка! А Панас вже не на сміх, кличе, мо лить, просить всіх: „Гей рятунку — потопаю!!! Срібна рибка каже: Знаю! Тут один не допоможе, поміч ближнім — діло Боже! Всі хто жив, у ряд ставай і по магай!!! Де не взявся кіт і свинка, далі біл ка — сіра спинка. Курка, качка і ли сок позбігались над ставок. Ще й во рона надлетіла. — Нумо друзі, всі до діла!!! Перший вхопив хлопця рак. (Качка каже так, так, так). Рака тягне жабка швидко, рибці лиш головку видко, бо хвоста вчепився лис, над стаком цілий повис... Лисові на допомогу — качка настав ляє ногу. Качку тут скубе вже псись ко, а за псом стоять ось близько — сіра спинка, кіт і курка... Білка тягне, а кіт штурка... Як всю силу запрягли, разом, рівно потягли, то Панасика живого, втомле ного і брудного, врятували від біди... Від тоді Панас змінився. Все чесався і все мився... Слухав бабу, слухав діда і чемненько вже обідав. І звіряткам відплатився, щиро з ними він здру жився... Хлопців за щобудь не бив, щепам гілля не ломив... Вже Панасик не пустун, лиш — Пластун. І ванна Савицька БУДУ ШКОЛЯР Наш Івасик є школярик, Має зошит і букварик, Має книжечку з казками, З чарівними образками. Також я, як більший буду, Зошит, книжку роздобуду, І школяриком зроблюся, Бо науки не боюся. Роляник БІЛОЧЧИїН СНІДАНОК За віконцем гілка, листячко, мов дим, А на гілці білка з хвостиком пухким. Білка дибки стала, білочка мала, Кришечку дістала з темного дупла. —Білко, добрий ранок! Добрий час тобі! Що то за сніданок хрупаєш собі? Кинь, небого, кришку на пізніший час— На смачні горішки просимо до нас! Р. Завадович Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
