Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
20 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ Ж ИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2019 скрутні обставини. Однією чаркою, звісно не обійшлося, стіл виявився із магією підвищеної гостинності. І ск оро наша добродушна розмова перескочила на політичні теми. Троє братів сердито запалили по цигарці й почали спе - речатися, але діда від тої суперечки врятував кіт. Який саме відчув гостру потребу аби його почухали за вушками, тому рішуче вмостився коло діда та гляну в на мене вичікувально. Чухання котів і киць – справа серйозна, поспіху не терпить, а навпаки потребує концентрації й підвищеної уважності. Тож про що там спе - речалися троє братів , я не дуже дослухався. Аж раптом, щойно їхня суперечка сягла аж зан адто висо кої тональності, у молодшого брата – тобто в господаря – задзвонив телефон. Він глянув у нього й різко підняв руку « Тихо! Мама дзвонить !» Старші брати – оті солідні сивочолі дядьки, яким їхні власні діти не сьогодні - завтра подарують онуків, одразу , як по к оманді, змовкли. І прямо на очах перетворилися в сумирних школяриків. Вони в одну мить загасили цигарки та розвіяли дим, а старший брат рефлекторно сховав пляшку під стіл. Усе це тривало якусь долю секунди, ми з котом лише захоплено перезирнулися: « Оце так мама. Оце виховання !». Найбільш кмітливі читачі вже, без - перечно, здогадалися, що цей пост не про застілля, не про магічні властивості речей чи про шкідливість алкоголю. Цей пост про мам. І про те, як це зворушливо, коли шанобливе ставлення до св оїх мам діти зберігають у будь - якому віці. Після маминого дзвінка наше застілля якось невимушено увійшло в цивілізовані рамки. Приїхали куми, і суперечок більше не було, а було веселе й радісне спілкування людей, які знають одне одного десятки років. Недоп ита ж пляшка так і залишилася забута нами під столом і стала наочним свідченням, що перед мамами будь - яка магія безсила. P.S. Цей пост дідусь планував написати до дня Матері, але з технічних причин не зміг. Тому пишу сьогодні. Виправдовуюся лише тим, що ша нува ти мам і казати про них добрі слова слід не лише на свята . Свирид Опанасович (Дід Свирид) , м. Київ. ПРО РИБКУ Й ВУДКУ У мене вчора попросили десять гривень. Я — не дала. А було все так. Виходжу з магазину — підходить хлопець не р о з пізнаного віку і каже: — Дєвушка, дай десять гривень. — Не дам, — кажу. — Мені самій треба. — Дурна, — каже. І спльовує. — Сам дур ень , — кажу. І відвертаюся. Я така смілива тому, що білий день на дворі і купа людей навкруги. І десят ь гривень у ме не є, але я б і гривню не дала. Знаєте, чому? Бо розказував мені колись дідусь, як був собі Микола, який любив вудити рибу. І внадився до т ого Миколи ходити в гості на рибу Іван. Як Микола прийде зі ставка, Іван тут як тут: « Миколо, дай мені трохи риби, бо в тебе он пів від ра, а в мене вдо ма діти голодні ... » Микола ра з дав, другий, а за третім каже: «Н е пішов би ти, Іване, сам вудити ?» А той: «Т ак у мене вудки нема! » Микола йому: «То зроби! » А Іван: «Т а я не вмію! » Тут, певно, мала б бути приказка про невмілого, в якого руки не боля ть. Але Микола виявився г либоко в душі ... міністром соціальної політики. І зробив Іванові вудку! За кілька днів Іван знову прийшов до Миколи просити риби. — А що сам не навудиш? — спитав Микола. — Так вудки не маю... — Як так, я ж зробив тобі! — Так я її з ламав. Тут Микола трохи знервував , звісно, але зробив Іванові нову вудку. А Іван каже: — Не треба. Я й цю поламаю. Дай краще одраз у риби. Тобі ж дешевше вийде... Ну і про що ця історія? Аліна Акуленко , Київ.
Page load link
Go to Top