Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШ Е ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 19 ЖАРТОМА ПРО ВАЖЛИВЕ... Чарівні українські столи... Деякі столи в Україні мають магічні вла - стивості. Стоїть собі такий стіл, з виду ніби звичайний і нічим не видатний, але щойно коло ньог о присяде троє чи більше дядьків, як несподівано, й головне незрозуміло звідки, на тому столі з’являються наповнені чарки. Про цю чудасію в Україні відомо із сивої давнини, але цілі покоління українок протягом століть були свято переконані, що справа не в столах. А буцімто в тому, що дядькам просто випити захотілося. Це, звісно ж, не так: вся справа саме в столах. Мова не про п’яниць, яким аби на - лизатися і столів ніяких не потрібно. Мова про звичайних, нормальних чоловіків без шкід - ливих звичок і в цілому байдужих до алкоголю. Як і зустрічаються i сідають до столу аби просто поспілкуватися, або щось по ділу обговорити. І якщо той стіл без магії, то так потім тверезі й розходяться. Але якщо їм раптом трапиться стіл зачарований... Тоді біда. Тут уже вся надія ли ше на мудрість жінок, кот рі, як побачать, що хлопці в халепі, поспішають їх рятувати. А порятунок може бути лише один – зі словами « Ви хоч закусюйте » швиденько подати на стіл щось смачненьке. Інших способів боротьби з тою підступною магією не винайдено. До ч ого це я... А ось до чого . Є в діда друзі ще з юності — троє рідних братів. Чудові хлоп - ці, з Черкащини, на варениках і карасях у сметані виплекані, замолоду активні спортс - мени та й зараз при здоров’ї, нівроку такі. Ми з ними ще молодими разом парубкували , потім один в одного на весіллях гуляли, потім но - вонароджених діток наших хрестили, ново - сілля та різні родинні празники святкували, а тепер уже й на весіллях у власних дітей гу - ляємо. Люди вони зайняті, на них робота, фірми, сім’ї, щодня за кермом. Тому й не - питущі. Принаймні, порізно ніхто з нас не п’є, але що цікаво — варто нам зібратися разом... Стіл нам трапиться обов’язково зачарований. Мабуть, пороблено. Якось недавно ми зібралися з дуже по - важної події — наймолодший із братів нарешті добудував собі хату. Довго її будував, щ е молодим почав. А зараз уже сивий. Але українська впертість перешкод не знає, то хату він таки збудував. Подзвонив кожному з нас та запрошує: « Приїзди в суботу на новосілля, будем їсти ша ш лики та пити чай. З медом ». Нас на таке двічі кликати н е треба, т о ми в суботу з жінками і з’їхалися вхідчини справляти. З’їхалися син - хронно, позаганяли машини у дворик. А дво - рик розмірами такий, що на ньому боїнга за - пар кувати можна. Ну і все решта в такому ж дусі — не люблять українці мінім алізму й компактності, не наш то стиль. Українців ва - блять розмах і масштабність. Глобальний народ, нічого не вдієш. Зайшли в хату, привіталися з господинею, яка вже зранку товклася на кухні й по ній було видно, що принаймні кілька останніх днів вона прожи ла під га слом « Скоро гості !». Жіноцтво наше з порогу заспівало положене в таких випадках ритуально - обрядове « Шо пома - гати ?», « Де в тебе ножі й миски ?» та « Кінзу будем добавляти ?». Залишаємо дівчат роз - важатися на кухні, а самі йдемо за господарем оглядати його хазя йство, неквапно ведучи так само ритуально - обрядові, але нецікаві й нудні дядьківські розмови: « Плитку сам клав ?» і « Почом щас профнастил ?». Оглянули - похвалили, надавали, як во - диться, непроханих порад, аж нарешті гос - подар підвів нас до своєї горд ості — до мангалу. Хоча насправді то й не мангал, а цілий архітектурний комплекс із коптильнею та літньою кухнею. У садку під навісом. А посередині — великий дубовий стіл ручної роботи. Ми коло нього й присіли... необачні... Ясно, що перед кожним з нас одраз у й незро зуміло звідки виросла запотіла чарка, і ми приречено зітхнули... Глипнувши у вікно і миттю зметикувавши, що хлопці в біді, досвідчена господиня прожогом кинулася нам на допомогу. Та з ритуальним заклинанням « Ви би хоть кумів дочекали !» поклала перед нами рят івну тарілку з нарізкою, хліб і чарівний глечик з узваром. Що було далі, здогадається кожен з читачів, кому доводилося потрапляти в подібні Худ ожник А . Ліпатов .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
