Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШ Е ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 19 ЖАРТОМА ПРО ВАЖЛИВЕ... Чарівні українські столи... Деякі столи в Україні мають магічні вла - стивості. Стоїть собі такий стіл, з виду ніби звичайний і нічим не видатний, але щойно коло ньог о присяде троє чи більше дядьків, як несподівано, й головне незрозуміло звідки, на тому столі з’являються наповнені чарки. Про цю чудасію в Україні відомо із сивої давнини, але цілі покоління українок протягом століть були свято переконані, що справа не в столах. А буцімто в тому, що дядькам просто випити захотілося. Це, звісно ж, не так: вся справа саме в столах. Мова не про п’яниць, яким аби на - лизатися і столів ніяких не потрібно. Мова про звичайних, нормальних чоловіків без шкід - ливих звичок і в цілому байдужих до алкоголю. Як і зустрічаються i сідають до столу аби просто поспілкуватися, або щось по ділу обговорити. І якщо той стіл без магії, то так потім тверезі й розходяться. Але якщо їм раптом трапиться стіл зачарований... Тоді біда. Тут уже вся надія ли ше на мудрість жінок, кот рі, як побачать, що хлопці в халепі, поспішають їх рятувати. А порятунок може бути лише один – зі словами « Ви хоч закусюйте » швиденько подати на стіл щось смачненьке. Інших способів боротьби з тою підступною магією не винайдено. До ч ого це я... А ось до чого . Є в діда друзі ще з юності — троє рідних братів. Чудові хлоп - ці, з Черкащини, на варениках і карасях у сметані виплекані, замолоду активні спортс - мени та й зараз при здоров’ї, нівроку такі. Ми з ними ще молодими разом парубкували , потім один в одного на весіллях гуляли, потім но - вонароджених діток наших хрестили, ново - сілля та різні родинні празники святкували, а тепер уже й на весіллях у власних дітей гу - ляємо. Люди вони зайняті, на них робота, фірми, сім’ї, щодня за кермом. Тому й не - питущі. Принаймні, порізно ніхто з нас не п’є, але що цікаво — варто нам зібратися разом... Стіл нам трапиться обов’язково зачарований. Мабуть, пороблено. Якось недавно ми зібралися з дуже по - важної події — наймолодший із братів нарешті добудував собі хату. Довго її будував, щ е молодим почав. А зараз уже сивий. Але українська впертість перешкод не знає, то хату він таки збудував. Подзвонив кожному з нас та запрошує: « Приїзди в суботу на новосілля, будем їсти ша ш лики та пити чай. З медом ». Нас на таке двічі кликати н е треба, т о ми в суботу з жінками і з’їхалися вхідчини справляти. З’їхалися син - хронно, позаганяли машини у дворик. А дво - рик розмірами такий, що на ньому боїнга за - пар кувати можна. Ну і все решта в такому ж дусі — не люблять українці мінім алізму й компактності, не наш то стиль. Українців ва - блять розмах і масштабність. Глобальний народ, нічого не вдієш. Зайшли в хату, привіталися з господинею, яка вже зранку товклася на кухні й по ній було видно, що принаймні кілька останніх днів вона прожи ла під га слом « Скоро гості !». Жіноцтво наше з порогу заспівало положене в таких випадках ритуально - обрядове « Шо пома - гати ?», « Де в тебе ножі й миски ?» та « Кінзу будем добавляти ?». Залишаємо дівчат роз - важатися на кухні, а самі йдемо за господарем оглядати його хазя йство, неквапно ведучи так само ритуально - обрядові, але нецікаві й нудні дядьківські розмови: « Плитку сам клав ?» і « Почом щас профнастил ?». Оглянули - похвалили, надавали, як во - диться, непроханих порад, аж нарешті гос - подар підвів нас до своєї горд ості — до мангалу. Хоча насправді то й не мангал, а цілий архітектурний комплекс із коптильнею та літньою кухнею. У садку під навісом. А посередині — великий дубовий стіл ручної роботи. Ми коло нього й присіли... необачні... Ясно, що перед кожним з нас одраз у й незро зуміло звідки виросла запотіла чарка, і ми приречено зітхнули... Глипнувши у вікно і миттю зметикувавши, що хлопці в біді, досвідчена господиня прожогом кинулася нам на допомогу. Та з ритуальним заклинанням « Ви би хоть кумів дочекали !» поклала перед нами рят івну тарілку з нарізкою, хліб і чарівний глечик з узваром. Що було далі, здогадається кожен з читачів, кому доводилося потрапляти в подібні Худ ожник А . Ліпатов .
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
