Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2019 Київську митрополію перевели до Москви. Віра українців у свого єдинокровного православного царя відіграла лиху рол ь: жодна військова сила не змогла б позбавити свободи український народ, але єдина з московитами віра у цьому д опомогла. Фатального 1686 - го р. Константинополь сь - кий патріарх Діонісій, перебуваючи у сильній матеріальній скруті, за надану московським царем фінансову допомогу зрікся зверхності над Київською митрополією: продав Українську Церкву - доньк у Московському Па тріархові «за три сорока соболів і двісті червоних» . Нека - нонічність цього акту визнав уже наступного року собор Константинопольської церкви і по - карав Діонісія позбавленням патріаршої влади. Однак результатом ганебної оборудки стало перейменування Московс ької церкви у Руську та початок відліку її історії від часів Хрещення Русі. Для УПЦ скінчилась тоді 700 - річна незалежність в юрисдикції Царгорода . З 1686 - го р. УПЦ майже 300 років «пролежала в російській домовині» (В. Липківський). Замість «пастухів», які б дбали про своє «стадо» і були б невтомними праців - никами на ниві духовної освіти ввірених їм Богом душ, на Україну після «прісоєдінєнія» почала ся навала справжніх гнобителів і визискувачів у ря - сах і ризах. Почали ганьбити місцеві христи - янські звичаї, н азивати все українське у право - славній церкві «неблагословенним», «богопро - тив ним», нібито зараженим «латинською єрес - сю». З церковного ужитку в итісняли україн ську мову; забороняли використовувати книжки київського та львівського друку; цькували укра - їнське іконне малярство; «святєйшій» Санкт - Петербурський Синод, який очолювали цинічні світські обер - прокурори, наклав заборону на українську храмов у архітектуру. Оскільки головним інтелектуально - нау - ковим осередком українського православ’я був Київ, зокре ма Києво - Печерська лавра, то Петро І саме сюди спрямував черговий «обрусітельний» удар: формулює концепцію, що «москвітяне билі і в козацкой зємлє». А тому Петро І засилає під виглядом монахів своїх аґентів, які наприкінці квітня 1718 - го р. підпалили лавру , подбавши про те, щоб спалити її архів, де зберігалися українські літописи, акти ще з княжої доби. В Україну організували справжній похід російсько го ду - хівництва, якому роздавалися кращі церковні посади і яке своїми доносами провокувало по - дальше зросійщ ення українського православ’я. Феофан Прокопович, обіймаючи посаду пре - зидента Святійшого Синоду, написав «Духовний Регламент», який обґрунтував й у законював владу царя над Церквою, що став статутом російського самодержавства . Петро І ліквідував церковне с амоуправління і створив світський священний Синод, який керував усіма цер - ковними справами. Патріархат Російської православної церкви було відновле но лише у 1918 - му р. Але зміст діяльності РПЦ, як іде - ологічно підпорядкованої державної інституції, зали ши вся таким до нині. Дотепер у РПЦ також не ліквідовано ганебний указ Петра І про доноси. Для придушення українського націо наль - ного руху, осердям як ого була Українська Ц ерква, царський режим використовував також Першу світову війну. Як тільки російські вій ська зайняли Галичину, Буковину, Лемківщину, ге - нерал - губернатор граф Г. Бобринський висловив свою програму, за якою Західна Галичина та Галіція ого лошувалася «ісконно корєнной час - тью Вєлікой Руси», де вводили російську мову та російські закони. Чимало ук раїнських греко - католицьких священиків вивезли в глибину Ро - сії, присилаючи на їхнє місце російських «ба - тюшок». А 19 - го вересня 1914 - го р. російськ а оку - паційна влада заарештувала А. Шептицького, «бо в очах російського командування він був дійсним провідн иком галицького «мазе пин - ства». Адже з часу, коли А. Шептицький очолив Греко - Католицьку Церкву, український націо - нальний рух в Галичині значно пос илився. Вперше українська мова на церковній службі у храмі тоді ще формально Російської церкви прозвучала 22 - го травня 1919 - го р., хоч «Закон про Українську Автокефальну Православну Церкву» було видано ще у січні 1919 - го р. Лише 14 - го жовтня 1921 - го р., на Покрову, у храмі св. Софії Київської зібрався Перший Все укра - їнський Православний Собор. І хоча рік був го - лодний, а залізничне сполучення складне, на нього прибули 472 делеґати з усіх реґіонів Ук - раїни. Серед них було чимало визначних діячів культури, о світи, мистецтва. Собор визнав неканонічним акт приєднання у 1686 - му р. Укра - їнської Церкви до Московського патріархату. Було відновлено Національну Українську Церкву, спадкоємицю Київської митрополії, що прибрала назву Українська Автокефальна Пра - вославна Церква (УАПЦ). А 23 - го жовтня 1921 - го р. у тій самій Софії Київській, у присутності та молитов ній співучасті всіх делеґатів Собору і за великої кількості народу, поставили на першого архієпископа і митрополита Київського і всієї України протоієрея Василя Липківського. Однак архітектори створення могутньої цен - тралізованої московсько - більшовицької і мперії постійно були на чатах, щоб не допустити гли - бокого утвердження національної самосвідо - мості українського народу. На початку 1929 - го р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
