Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
10 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2019 Київську митрополію перевели до Москви. Віра українців у свого єдинокровного православного царя відіграла лиху рол ь: жодна військова сила не змогла б позбавити свободи український народ, але єдина з московитами віра у цьому д опомогла. Фатального 1686 - го р. Константинополь сь - кий патріарх Діонісій, перебуваючи у сильній матеріальній скруті, за надану московським царем фінансову допомогу зрікся зверхності над Київською митрополією: продав Українську Церкву - доньк у Московському Па тріархові «за три сорока соболів і двісті червоних» . Нека - нонічність цього акту визнав уже наступного року собор Константинопольської церкви і по - карав Діонісія позбавленням патріаршої влади. Однак результатом ганебної оборудки стало перейменування Московс ької церкви у Руську та початок відліку її історії від часів Хрещення Русі. Для УПЦ скінчилась тоді 700 - річна незалежність в юрисдикції Царгорода . З 1686 - го р. УПЦ майже 300 років «пролежала в російській домовині» (В. Липківський). Замість «пастухів», які б дбали про своє «стадо» і були б невтомними праців - никами на ниві духовної освіти ввірених їм Богом душ, на Україну після «прісоєдінєнія» почала ся навала справжніх гнобителів і визискувачів у ря - сах і ризах. Почали ганьбити місцеві христи - янські звичаї, н азивати все українське у право - славній церкві «неблагословенним», «богопро - тив ним», нібито зараженим «латинською єрес - сю». З церковного ужитку в итісняли україн ську мову; забороняли використовувати книжки київського та львівського друку; цькували укра - їнське іконне малярство; «святєйшій» Санкт - Петербурський Синод, який очолювали цинічні світські обер - прокурори, наклав заборону на українську храмов у архітектуру. Оскільки головним інтелектуально - нау - ковим осередком українського православ’я був Київ, зокре ма Києво - Печерська лавра, то Петро І саме сюди спрямував черговий «обрусітельний» удар: формулює концепцію, що «москвітяне билі і в козацкой зємлє». А тому Петро І засилає під виглядом монахів своїх аґентів, які наприкінці квітня 1718 - го р. підпалили лавру , подбавши про те, щоб спалити її архів, де зберігалися українські літописи, акти ще з княжої доби. В Україну організували справжній похід російсько го ду - хівництва, якому роздавалися кращі церковні посади і яке своїми доносами провокувало по - дальше зросійщ ення українського православ’я. Феофан Прокопович, обіймаючи посаду пре - зидента Святійшого Синоду, написав «Духовний Регламент», який обґрунтував й у законював владу царя над Церквою, що став статутом російського самодержавства . Петро І ліквідував церковне с амоуправління і створив світський священний Синод, який керував усіма цер - ковними справами. Патріархат Російської православної церкви було відновле но лише у 1918 - му р. Але зміст діяльності РПЦ, як іде - ологічно підпорядкованої державної інституції, зали ши вся таким до нині. Дотепер у РПЦ також не ліквідовано ганебний указ Петра І про доноси. Для придушення українського націо наль - ного руху, осердям як ого була Українська Ц ерква, царський режим використовував також Першу світову війну. Як тільки російські вій ська зайняли Галичину, Буковину, Лемківщину, ге - нерал - губернатор граф Г. Бобринський висловив свою програму, за якою Західна Галичина та Галіція ого лошувалася «ісконно корєнной час - тью Вєлікой Руси», де вводили російську мову та російські закони. Чимало ук раїнських греко - католицьких священиків вивезли в глибину Ро - сії, присилаючи на їхнє місце російських «ба - тюшок». А 19 - го вересня 1914 - го р. російськ а оку - паційна влада заарештувала А. Шептицького, «бо в очах російського командування він був дійсним провідн иком галицького «мазе пин - ства». Адже з часу, коли А. Шептицький очолив Греко - Католицьку Церкву, український націо - нальний рух в Галичині значно пос илився. Вперше українська мова на церковній службі у храмі тоді ще формально Російської церкви прозвучала 22 - го травня 1919 - го р., хоч «Закон про Українську Автокефальну Православну Церкву» було видано ще у січні 1919 - го р. Лише 14 - го жовтня 1921 - го р., на Покрову, у храмі св. Софії Київської зібрався Перший Все укра - їнський Православний Собор. І хоча рік був го - лодний, а залізничне сполучення складне, на нього прибули 472 делеґати з усіх реґіонів Ук - раїни. Серед них було чимало визначних діячів культури, о світи, мистецтва. Собор визнав неканонічним акт приєднання у 1686 - му р. Укра - їнської Церкви до Московського патріархату. Було відновлено Національну Українську Церкву, спадкоємицю Київської митрополії, що прибрала назву Українська Автокефальна Пра - вославна Церква (УАПЦ). А 23 - го жовтня 1921 - го р. у тій самій Софії Київській, у присутності та молитов ній співучасті всіх делеґатів Собору і за великої кількості народу, поставили на першого архієпископа і митрополита Київського і всієї України протоієрея Василя Липківського. Однак архітектори створення могутньої цен - тралізованої московсько - більшовицької і мперії постійно були на чатах, щоб не допустити гли - бокого утвердження національної самосвідо - мості українського народу. На початку 1929 - го р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
