Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 9 Луцька, Володимир - Волинська, Берестейська, Перемишльська, Галицька та Холмська. А новому митрополиту Григорію II патріарх нада в новий титул – Митрополит Київський, Га - лицький та всія Руси. Цей титул глави Київської митрополії носили аж до підступного підпо - рядкування Української церкви Москов ському патріархатові у 1686 - му р. Почалося з того, що влітку 1588 - го р. Царгородський па тріарх Єремія ІІ Транос із супроводом прибув до Москви просити допомоги, «милостині». Пр ибуттям Єремії вирішив ск ористатися далекоглядний Борис Годунов. Гостей прийняли достойно, забезпечили їх гарним утриманням. Але навколо них творилися дивні речі. Висок их гостей не зустрів Московський митрополит, їм не дали можливості спілкуватися з ієрархами, служити разом в церк вах. Константинопольських ієрархів не випускали на вулицю, а справи вони мали лише з представниками царської влади. Єремію вшановували не як па тріарха, а як митрополита. З метою «упокорення» гостей було покликано «стати перед царські очі» тільки через 8 дн ів після прибуття до Москви. І навіть не запросили до царського столу. В атмосфері таких утисків Борис Годунов звернувся до Єремії з «проханням » створити тут і зараз же московський патріархат. Через сер - йозні канонічні перепони Єремія не хотів (і й не смів ) задовольнити бажання Москви. Про тягом багатьох місяців грецьких ієрархів три мали під домашнім арештом, ходили за ними по п’ятах, стежили за кожним словом, заставляли під - писувати документи церковнослов’янською мовою, якої ті не знали. Патріарху Єремії, старій хворій людині, недвозначно загрожували до - вічною висилкою до Володимира. Зрештою, Єремія згодився поставити на патріаршество Московсько го митрополита Іова. На церемонію інтронізації Єремію вперше привели до Успен - ського собору і там він вперше поба чив Москов - ського митрополита, від 27 січня 1589 - го р. – патріарха. На час утворення Московського патріархату (1589) землі теперішньої України не входили до складу Московії, а православні єпархії на цих землях підпоряд ковувалися Київській митро - полії. Тому не могло бути (і не було!) мови про те, що це «канонічні території» Московського патріархату. Це маніпулятивна легенда наступ - них поколінь мос ковитів. Створенням патріар - хату Москва замкнула «трикутник смерті», в якому «агонізувала Руська (Українська) цер ква на чолі з митрополитом Київським і всія Руси». «Тоді наші предки, – зазначає В. Іванишин, – поставлені у безвихідь, не здалися в полон силь - нішій – польській римо - католицькій – церкві, не допустили свого підпорядкування їй. Вони врятували Церкву, її іє рархію, свій обряд, пішовши на прямий союз (унію) з Римом». У жовтні 1596 - го р. у Бересті в храмі св. Миколая церковний Собор проголосив унію У країнської православної церкви з Римом. Так витворилася національна Церква, яка зберегла всі релігійно - культурні традиції і дух опору нашого народу. У руках українців виявився могутній засіб боротьби як з полонізацією, так і з російщенням на релі - гійному ґ рунті. Ва жливу роль у цьому віді грало збереження уніатством східного українського обряду та мовна політика украї нського греко - католицизму. Московська (Російська) православна церква досі негативно сприймає Берестейську унію, що є не чим іншим, як відновлен ням частиною право - славних українців спілкування з Римською цер - квою, перерваною у 1054 - му р. – розколом (схиз - мою) світового християнства на дві частини, що призвів надалі до драматичного розділення Європи на Захід і Схід. Минали століття, і завжди Греко - католицька церква стояла на сторожі духовних і національних інтересів українського народу. Інакше склалася доля Української (Руської) православної церкви. Події національ - но - визвольної війни українського народу пішли так, що довели Б. Хмельницького у 1654 - му р. до союзу з Московією у Переяславській угоді. Ве - лику роль в цьому відіграла ідеалістична надія на єдинові рство Православної України з Пра во - славною Московщиною, сподівання на безко - рисливу підтримку сильного єдиновірця слаб - шому, що знемагав у пості йних війнах з ка - толицькою Польщею та інодумцями турками й татарами. Але, як виявилося, це була фатальна помилк а для України та її Православної Церкви. Московські патріархи вдавалися до найрізно - манітніших способів підпорядкування Україн - ської Православної Церкви (УПЦ), яка мужньо відстоювала свою незалежність. Кульмінаційний момент переслідування УПЦ припав на 168 5 - й рік, коли Московський патріарх, пославшись на псевдо статтю Переяславської угоди про підпо - рядкованість митрополита Київського патріар - хові М осковс ькому, без згоди Царгорода при - значив митрополитом Київського єпископа Ге - деона Святополка - Четвертинськог о. Це означало фактичне підпорядкування Київської митрополії Москві всупереч канонічній забороні втручання у справи іншої церковної сфери. Ново в и свя - ченому митрополитові дали титул «Митрополит Кієвскій, Галіцкій і Малия Россії». Особливо важким ударом по Українській церкві було те, що
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
