Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 2019 ПРО КИЇВСЬКУ МИТРОПОЛІЮ (« Антиукраїнський рейвах промосковських підлабузників ») На превеликий жаль, досить багато укра їнців не розуміє, що Українська Православна Церква Московськ ого Патрі архату – це філія Москов - ської (російської) православної церкви, яка є одвічним ворогом української духовності. На - гадуємо, що офіційно Московська церква існує лише від 1589 - го р. Київська митрополія кано - нічно й історично, з моменту свог о ство ре нн я після хрещення Київської Русі (988), біль ше ніж 700 років була Автономною По місною церквою під омофором Вселенського Констан тино поль - ського Патріархату, що ка нонічно є Цер квою - матір’ю для Української Православної Церкви. Проте цей статус був по р у шений 1686 - го р., коли Київська Митро полія при втручанні московської світської вла ди була передана в тимчасове Намісництво Патріархові Москов ському. Ця подія, що пору шила бага товіковий канонічний уклад Київської Поміс ної Церкви, до цього ча су є одни м із голо вних «каменів спотикання», розбратів і розділень в україн ському православ’ї. Після руйнування Києва Володимиро - Суз - дальським князем Андрієм Боголюбським у бе - резні 1169 - го р., коли було знищено та погра бо - вано багато церков і монастирів, значенн я Ки єва як духовного центру підупадає. Жор стоке руйнування «матері городов руських» підво дить риску під «київською добою» Русі. Воло димиро - Суздальське князівство, а згодом – Мо сковське царство виступило на історичну арену як дес - пот ична держава: «само державіє» з обов’яз - ковим пристосуванням і смакуванням культу терору, звірячим знущанням з інодум ців. Пів - нічні самодержавці зіґнорували пов чан ням Воло димира Мономаха, який закликав не наслі - дувати лиходіїв, не лютувати словом, не ху лити розмовою, гнів гамувати, помисел чистий мати. Жорстокі загарбницькі війни, які вели суздальці - московити проти русичів - киян, мали етнічний характер. Від часу свого заснування Київська митро - полія користувалася автономією у складі Кон - стантинопольської Патріархії, служила коли - скою українського християнства, «спонукаючи себе на добрі діла Господа ради» (Володимир Мономах). Упродовж татаро - монгольського пе - ріоду були відомі 22 київських митрополити. Більшість із них — греки, яких надсилали константинополь ські патріархи. Вих ідцями із Русі були митрополит Іларіон (1051 – 1062), Єфрем (1089 – 1097), Климентій Смолятич та Кирило ІІ (1233 – 1236). Після здобуття та жорстокого руйнування Києва у 1240 - му р. вій сь - ками Батия, онука Чингісхана, київські митро - поли ти починають селити ся у північних княз ів. У 1299 - му р. київський митрополит Максим переніс митрополичу столицю до Володимира - на - Клязь мі. З того часу і до 1461 - го р. ми тро - полити, що жили у Володимирі, а з 1325 - го р. у Москві (цим було зміцнено Московську дер жаву) носили д авній титул «М итрополит Київ ський і всія Ру си». Але в Києві та на українських землях ми трополити з’являлись тільки для зби рання данини та вивезення до Москви святинь. Після татарської навали, загального занепаду та втрати незалежності Київської Русі Ки ївська митрополія опинилася на території трьох дер - жав: Великого Князівства Литовського, Корони Польської та Московського князівства. І вже з початку XIV ст. Московське князівство, яке жорстоко «собірало Русь», претендувало на контроль над Київською митроп оличою ка - федрою. Остаточне перенесення Київської кафедри на Північ пов’язують із митрополитом Петром, який у 1325 - му р. обрав для свого перебування мале містечко Москву, де князював Іван Данилович Калита. Однак Петро та його наступники ще понад століття і менувалися «Київськими митропо литами». Невдовзі Москва почала претендувати на заснування власної митрополичої кафедри. Протягом довшого часу це не зустрічало під - тримки з боку Церкви - матері Константи - нопольської, стратегія яко ї полягала у тому, аби всі сло в’яни крайнього православного Сходу були підпорядковані одній кафедрі – Київській. На користь Москви спрацювала навала на Візантію турків - османів. У 1448 - му р. князь Василій Тем - ний скликав Церковний собор, який самочинно висв ятив на митрополичу кафедру єп ископа Іону . Його було рукоположено як митрополита «Московського», якого довгого часу у право - славному світі не існувало. У такий мані пуля - тивний спосіб була утворена нова, Московська митрополія (через 460 років після Київськ ої). Київська ж кафедра залиша лася у підпо ряд - куванні Константинопольського патріархату: її єпархія знаходилася тоді у володіннях Польщі та Литви. На той час Московська кафедра не вва - жала ці єпархії своєю «канонічною територією». У 1458 - му р. Константин опольський па трі - арх реоргані зував Київсь ку митрополію. Тоді до митрополії входило 11 єпархій: Київська, Брян ська, Смоленська, Полоцька, Турівська ,
Page load link
Go to Top