Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 201 3 WWW. UNWLA.ORG 15 Яців, Ірка Павлюк... Інших призабула, але з останньою була близькою: ми ділил ися радо - щами, смутками, тайнами серця. Наші шляхи перехрещувалися і в майбутньому – у Львові, Австрії, Канаді. Ірка мала двох синів і дві доні. Було для кого жити і трудитися, але тяжка недуга скосила її і забрала мою подругу у Вічність. Це б ув болючий уд ар для мене, бо вірної дружби не купиш ні за яку ціну і не знайдеш, – вона в глибинах долі. Моя доня також Ірина. Я не могла їй дати інше ім’я. Друга світова хуртовина розсіяла нас по далеких континентах. Багато тих, що зали - шилися, погинули по лісах та б ункрах УПА, чи по таборах ҐУЛАҐу, скільки з них втратили батьків, братів, сестер! Скільки печальних доль прийшлось їм перенести крізь терня життя! А скільки з них вже у вічних оселях Господніх! Низький уклін Вашій пам’яті, любі мої по сест - ри! Але помим о всього лиха згадаймо ще хоч разочок пречисті дні нашої весни, що їх ніяк не затьмарити негодами пізнішої долі. Хай цвітуть нам до скону яблуневим квітом, хай пахнуть бузком, що ряснів так щедро але - ями інститутських чарівних огородів. Хоча Перемишль у ч ужих руках, але там ще бродить наша весна. А рідний інститут залишиться для нас тією Франковою «печаттю духа», що кувала і кріпила наші характери і підготовляла нас до тяжкої плавби житей - ським морем. Леся Українка Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами... Твої листи завжди пахнуть зов ’ ялими трояндами, ти, мій бідний, зів ’ ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, як спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно , невідборонно нагадують мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім щастя і горе обірвались так раптом, як дитяче ридан ня, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою, тремтячою р укою, – вона тремтить, як струна, – все, що т ь марить мені душу, ти проженеш променем своїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни... Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів ’ ялі троянди? М ій друже, мій друже, чому я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми? Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в ’ януть білі троянди! Візьми мене з собою. Ти, може, маєш іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і во с кресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Віз ь ми , візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось помалу, в далині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в ’ януть, в ’ януть і пахнуть, як твої листи, мій друже... Крізь темряву у простір я п р остягаю руки до тебе : віз ь ми , візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий! І нехай в ’ януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди. 7 вересня 1900 р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
