Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ - СЕРПЕНЬ 2013 Оксана Мостович То ва ришкам Нарис про жіночий інститут у Перемишлі Забудьмо на мить отой до болю зло - вісний відгомін слова «товариш», що його понад сімдесятилітнє минуле зганьбило і опустошило до кореня. І вернімося з тугою до днів, коли товариш був щирим другом, незрадливим побратимом, юним с упутни - ком нашої долі, а товаришка – ві рною по вір - ницею серця, відданою посестрою на спіль - н і й шкільній лавці. Полиньмо до днів, коли над срібнолет - ним Сяном цвіла наша провесна, а княжий город Перемишль був ще нашим рідним і дорогим містом. Містом з білими мурами дівочого інституту на незаб утній Татарській гірці та отим барвистим дівочим цвітом у його пам’ятних стінах. Як виразно я ще бачу крізь туман років молоденькі лиця моїх товаришок. Лиця опро - мінені, задумані, синьоокі, кароокі, лиця біля - вок, чорнявок, а всі – неповторні в своїй юні й красі, у своїх мріях - надіях. Нас виховували у любові і пошані до всього рідного. Наші опікунки: пані Посацька, Желехівська, Тустановська та директорка Ме - ла нія Бордун завжди були на сторожі нашої поведінки, завжди готові зрозуміти нас і до - помогти. Ми починали і закінчували наші дні молитвою. Недільні Богослуження проходили зі співом у нашій інститутській каплиці, прик - рашеній чдовими вишивками та гуцульською різьбою. У школі сумлінні професори наповню - вали наші уми і душі не тільки шкільними знаннями, а й пошаною до рідної культури. А робити мусіли це обережно, бо польська влада лише чекала на те, щоб знайти щось проти - державне і закрити школу «за ухили». Чого не навчили в школі, вчив нас Пласт, а було нас, пластунок, значне число. Поляки розв’язали П ласт, але він діяв під - пільно. Ми сходилися тихцем у підземеллях інституту, вивчали історію, здавали пластові проби, відзначали тихим співом та поезією День Крут, смерть Ольги Басараб та інші події. Старші товаришки були нашими провідни ця - ми та опікункам и. Хоч ми були ще молоденькі, але вміли дотримати пластові тайни. Коли я сьогодні розповідаю про все те своїм внукам - пластунам, їм тяжко зрозуміти, як можна забороняти Пласт, отой творчий рух молоді, який нічим не загрожував державній владі, а виховував мо лодь чесними та свідомими людь ми. Це свідчило про параною тодішньої польської політики. При згадці про наших професорів по - вертаються в пам’ять їх імена: Ляхович, Мрич - ко, Лисівна, Олеарчик, Гривнакова, Гарматій, Шкварко, Хичій, Стельмахова, директор Боб е - ляк, наша улюблена вчителька співу пані Дани левич. Бачу її в темних окулярах і чую її прохання: «Дівчатка, послухайте мене уважно, співайте гарно, не фальшуйте. Бо нічого тим не добудете, а директора можуть за вас пока - рати і закрити гімназію». Проте до її слів ми надто не прислуховувалися й на концертах в честь польських державних мужів ми здорово фальшували цілим хором, щоб пісні виходили ніби якийсь зойк та стогін. Зате наш хор звучав потужно, чисто, могутньо, коли виступав на Шевченківських концертах чи інших наших національних святах. В нас були чудові, Богом дані, голоси. Ще сьогодні чую неповторний спів моїх двою - рідних сестер Лозинських – ніжно - ліричне сопрано Сясі і прекрасний альт Ірени. Багато з нас вивчали фортепіяно та скрипку в Муз ич - ному інституті Перемишля під керівництвом проф. Витвицького. Леся Вахнянин і Наталка Ляхович вже тоді виступали як зрілі та обда - ровані піяністки на концертах міста й своєї школи, а на еміґрації музиці присвятили своє життя. В Перемишлі жила Уляна Кра вченко, відома поетеса Галичини. Інститутки відвіду - вали її з великою пошаною і любов’ю, а вона, тоді вже літня бабуся, дуже раділа нашою візитою. Її внучка, пані Секела, була нашою учителькою спорту. Привітна, елегантна, струн ка вносила в стіни нашої шк оли дух культури тіла, цікаві нові види спорту та потреби руху для нашого здоров’я. Як приїздив до Перемишля театр «Заг - рава», ми захоплювалися його прекрасни ми виставами. Також кожного року нас запро шу - вала чоловіча гімназія на баль, а опісля ми їх на забаву. Скільки - то молодечих сердець тоді билось чарами першого кохання, а на шкіль - ній таблиці виднілись до кінця шкільного року імена партнерів балю: Славка - Богдан, Оля - Зенко, Марійка - Юрко і т.д.! Гей, гей, поплили дівочі сни і мрії в далеку безвість і н іколи не вертали, бо доля мережала наше життя. В нашій клясі було десь біля тридцяти дівчат, а самих Ірин близько десятка: Ірка Чуквінська, Ірка Савчин, Ірка Лозинська, Ірка
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
