Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Але насамперед Наталка таки поетеса. Часом її поезія схожа на вітер - зухвалий, шпаркий, гарячий, рвійний, що не знає спокою і безтурботности. Часом нагадує ріллю, у гли бинах якої нуртують студені терпкі соки. Тоді її слово робиться колючим, жорстким, наче аж шкарубким, - так у ньому клекоче дух непокори. Воно протестує проти сірости буднів, прагне одчайдушної висоти, стає на прю з суєтою, рветься з пастки байдужости, випручується з обіймів ситости і, боячись омани, шукає путівців до істинного щастя: Ніколи не хотіла статків, Школи слави не хотіла, - Лише б душа-аристократка Ж ила в гармонії із тілом. Лише б не рвали дисонанси Її несмерклої надії, Лише б лишавсь маленький шансик - Себе знайти у веремії... Лейтмотив оберегів - наскрізний у Натал- чиній поезії, та найголовніші з них: оберіг прав ди, оберіг доброти, оберіг волі, оберіг любові. У кожнім із них - зрима й незрима присутність дому, отої хати, краю, маминого благословення, загалом мами. Наталка недарма нагадує нам не забувати довіку давнього Арістотелевого визна чення: з десяти пунктів, що зумовлюють люд ське щастя, першим є - наявність живих батьків. Атож проста сільська трудівниця з бершадської Маньківки Галина Чечельницька, що схожа на прадавню скриню, повну невиспіваних пісень та недомовлених казок, - найперший і найваж ливіший “пункт” Наталчиного щастя. Вона по дарувала доньці незнищенний посаг - рідну мову і тепер може пишатися, що той посаг передався далі не лише Наталчиному синові Богдану та доньці Мирославі, а й онуці - малій щебетушці Владиславі. А це хіба не статки?! А це хіба не слава?! Люблю Наталчин хист малювати пейзажі. Її поетичний пензель - то розлогий, то стри маний і точний, та в кожнім разі змушує душу тремтіти й тихо милуватися побаченим: Дні - росинки на блакитно-жовтім склі; І зими - здаля - нелагідні привіти... Листя падає обличчям до землі, Щоб її останнім подихом зігріти... А чи доводилося вам бачити, як на сві танку прокидається земля? Скільки в неї лагідності й свіжості, Хтось так тонко пензликом веде, Щось на скибочки тоненькі ріжеться - Дуже соковите й молоде... У пам’ять закарбовуються одна за одною зо рові картини, що передають різні емоційні настрої: ...на лузі кінь пасеться, Той, що молиться траві... або: Дощ - як сцена із п ’єси Шекспіра... або: Неба захід, як стіл різника, Грає червоно, грає криваво... або: Розщіпнувши душу на всі ґудзики, травень понад Києвом летить... А ще Наталчина поезія напрочуд афорис тична. Назву бодай декілька афоризмів, що мене просто вразили: “треба перейти темноту, аби збагнути світло”, “все, що забуваємо, - кара, і виростає зло - із півдобра”, “як є чим душу причащати, тоді ніяке лихо не страшне”, “там, де брехня, - надія неможлива, де ходить страх - туди любов не йде”, “здоров’я - найдорожче мито”, “найвидніше - в радіусі дня, найчутніше - в радіусі серця”, “відчай - це страшний в людині звір”, “та пожаліти - це ж у душу взяти”... Навряд чи мені вдався б Наталчин портрет, тож я біля нього й не заходжувалася. Я ледь-ледь окреслила профіль, схожий на неї. Усього-на- всього зробила кілька штришків. Правду кажучи, таким я бачу й профіль її поезії: чесної, від критої, енергійної, бунтівної і, як виявилось, та кої, що ні на йоту не зрадила свому молодечому оптимізму. Хочете переконатись? Тоді читайте: Між лайок і фальшивих од, Між порнографії і страху Він виросте - новий народ, Що за Вкраїну - хоч на плаху. Він убере у кров свою Її красу, її величчя, І віща птаха гамаюн В безсмертя той народ покличе... Згодьтесь, така поезія підводить з колін людину, народ, націю. У ній- світло і надія, що підносять душу до небес. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
