Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Г али н а КИ РПА ПРАВО НА СВОЮ ДОРОГУ Здається, Наталка Поклад як поетеса по чалася вельми оптимістично. Власне, раннім своїм віршем вона сама стверджувала: “Я не думаю про лихо. Я така оптимістична”. Тішило те, що оптимізм її не був голослівним. Він був дуже людяний, щирий і зрозумілий - оптимізм людини, яка знала, “як плачуть жита”, яка вміла “квітам давати життя”, мала серце “людину заблудну на ніч пустити до хати”, відточувала голос, щоб спитати нас із вами навпростець: “чи ви хоч раз почулися народом, що має небо, а у нім - Дніпро?..”, і була свідома розважливого розуміння, що на віку кожної людини “є стежка тремтяча за обрій і вічні зірки в головах”, і переконання, що її життєве місце там, “де діти, хліб і вишитий рушник”. Дебют Наталки Поклад припав на 1985 рік, коли побачила світ перша її поетична збірка з промовистою назвою “Акценти”. Автор перед мови Дмитро Чередниченко дав їй високу оцін ку: “Таку поезію хочеться читати, бо в ній - усі акценти життєвого й духовного горіння автора, ця поезія вже виборола право на свою дорогу”. Не знаю напевно, коли написала Наталка свій перший вірш, але з усього видно, що то було задовго до визнаного дебюту. З її віршо ваної автобіографії здогадуюсь: авжеж, як і в багатьох з нас, ще в школі: За списками ти - Чечельницька. Тебе поважає історик. Твоя перешита спідниця Іще ні про що не говорить. Ти тільки різкіша, ніж інші, Коли треба стати “за правду”... В тобі вже брунькуються вірші... З університету, де ми разом навчались на українській філології, я так її пам’ятаю - На талка Чечельницька. Ми тоді ніколи не говорили з нею про вірші. Ми були не лише студентками, що думали тільки про заліки та іспити, а ще й працювали у видавництвах. Наталка, до того ж, мала родинні обов’язки: гляділа сина. В той час вона для мене асоціювалася з піснею, була ніби праобразом пташки - юна, красива, горда, співо ча, невгамовна, мовби створена для волі й невтомного лету. Та, яку нічим не заманиш у жодну клітку, навіть незамкнену. Її, сільську дівчину з Поділля, Київ при вабив не мощеними бруківками та блиском вітрин, а багатющими скарбами скромної оселі неповторного мистця Івана Гончара й чистими джерелами хору “Гомін”, що саме набирав роз маху під орудою віртуозного майстра Леопольда Ященка. У товаристві, що гуртувалося накруг цих двох подвижників, цих яскравих особисто стей, гартувався світогляд самої Наталки, муж ніла душа, виплекуючи рясне Древо Поезії. На сьогодні Наталка Поклад - автор семи поетичних книжок: “День сповіді” (1990), “Обе реги надії” (1991), “Ритуальний танець волі” (1994), “Горить свіча у чорних водах” (1996), “Молоде сонце” (1999) та “Всупереч” (2001). За внесок в українську поезію має літературні відзнаки - премії імені Євгена Маланюка (1993), М ихайла Коцюбинського (1999) та “Благовісту” (2000). 1993 року видала невеличку книжечку для дітей “Хрущикова наука”, хоча віршів для найменших читачів має вдосталь - вистачило б на декілька збірок. Мабуть набралося б на книжку й поетичних перекладів, бо Наталка свого часу потягнулась було до латвійської літератури, з великим зацікавленням і наснагою вивчала латвійську мову й дещо вже встигла перекласти. Окрема сторінка Наталчиної твор- чости - публіцистика: статті про талановитих людей, оригінальні педагогічні роздуми та безлік інтерв’ю свідчать про безмежжя її інтересів, про невміння стояти осторонь будь-яких культурних, суспільних та політичних подій. Наталка Поклад.
Page load link
Go to Top