Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
донька Надія, Марія Ішуніна, що була секре таркою, Надія Іщук-Ішуніна. Коли тепер, в умо вах формування жіночого руху, жінкам дорі кають, що вони не можуть спільно працювати, що фемінізм, жіноча солідарність не притаманні українському суспільству, то історичні докумен ти дають нам абсолютно протилежні приклади. У минулі роки жінки України стояли на твердому ґрунті значного досвіду праці як у загальних громадських товариствах, так і окремих жіночих. Вони вчилися підтримувати одна одну, відчувати силу спільної праці і тоді, у роки війни, енерґійно збирали гроші, на які засновували майстерні для дітей, харчові пункти тощо. Жінкам пощастило відкрити дім для закладників, які таким чином, замість брудної тюрми, опинилися в притулку з українським ото ченням. Для успішнішої праці із закладниками жінки розподілили між собою поліцейські дільниці, що давало можливість в організований спосіб виконувати потрібну працю: годувати закладників, передавати їм листи, постачати необхідні речі. Зінаїда М ірна працювала в Ста- рокиївській поліцейській дільниці. “Вона, - як згадувала Надія Іщук, - завідувала фінансовою діяльністю товариства, була дуже точною, і з нею було дуже приємно мати справу”. Слід відзначити ще один важливий момент, який виявився в ті роки в діяльності жінок. Праця в “Товаристві допомоги населенню Півдня Росії” зблизила українських громадських діячок Києва з діячками Західної України, допомогла зав’язати тісний контакт з західно українськими землями. І необхідність тієї спіль ної праці наддніпрянок та галичанок, закладеної ще в часи “Першого вінка”, відродженої у роки війни, ніколи вже не піддавалася сумніву. При кожній можливості вони будуть надавати собі підтримку і, як побачимо далі, особлива роль у формуванні цієї жіночої солідарности різних частин України належала саме Зінаїді Мірній. Період Центральної Ради посідає особливе місце в історії жіночого руху, формуванні жіно чих особистостей, жіночій самореалізації. Це взірець тієї духовної сили українського жі ноцтва, його вартісності, його високої місії в українському суспільстві, про що так мало на писано, і що, на жаль, часто замовчує наша історія. З перших днів формування Центральної Ради жінки активно залучилися до державо творчого процесу. Велику роботу проводили вони в організації різноманітних з'їздів, конфе ренцій, зустрічали делегатів, займалися їх розселенням, харчуванням. І та повсякденна, рутинна організаційна праця для формування молодої держави значною мірою була винесена на плечах саме жінок. Унікальна роль належить Зінаїді Мірній в діяльності Центральної Ради. На її долю випала підготовка Всеукраїнського Національного Конгресу та улаштування “Дня Національного Фонду”. “До Києва, - згадувала Зінаїда Мірна, - мали з'їхатися делегати від селян, військових, робітників. Перед Централь ною Радою стало завдання - всіх цих людей кудись примістити... Мені було просто сказано: "До Києва прибуде понад 1000 делегатів, здебільшого селян, які до готелів не підуть, їх треба розмістити по безплатних помешканнях. Цю справу поручається Вам...". До обрання нового складу Центральної Ради Зінаїда Мірна працювала представницею українських організа цій міста Києва, а з квітня 1917 р. вона - делегатка від Всеукраїнського Національного Конгресу (8 квітня Конгрес обрав новий склад Центральної Ради, до якого увійшло 118 осіб, серед них 11 жінок). їй доручалось діловодство у фінансовому відділі Центральної Ради, а коли в червні 1917 р. створилася М ала Рада, то Зінаїда М ірна і Людмила Старицька-Черняхівська були обрані до її складу. Наступним випробуванням для Зінаїди Мірної, врешті, як і для всіх діячок Центральної Ради, стала організація “Дня Національного Фонду”. Центральна Рада не мала грошей і, щоб вийти з цієї матеріяльної скрути, вирішено було провести “День Національного Фонду”. Спо чатку цю справу доручили Володимиру Кова леві, але, обтяжений працею по різних ко операціях, він відмовився, і справу передали Зінаїді Мірній. День Фонду призначили на 23 травня і через те, що Зінаїді Мірній пізно доручили цю справу, то всю підготовчу працю жінкам довелося провести за місяць. У першу чергу, слід було створити Комітет для проведення "Дня Національного Фонду" і в цій непростій ситуації Зінаїда Мірна усвідомлювала, що очолити Комітет має особа, яку знає та поважає громада і яка, у неймовірно важких умовах, може “витягнути” справу. Її прохання були звернені до
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
