Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Тамара Севернюк. Анна-Галя ГОРБАЧ “УСЕ ЖИВЕ, ЗЕМНЕ ЗАКАРБУВАТИ...” До виходу в світ п’ятнадцятої книги поетеси Тамари Севернюк “СПОКУСА БІЛОЇ ПУСТЕЛІ” (Чернівці, 2001. - 558 ст.) Довголітнім читачам “Нашого Ж иття” поетеса Тамара Севернюк відома ще з по чатку 1990-их ро ків, коли ми на сторінках журналу представили одну з її збірок. Цим разом ми хотіли б привернути увагу читачів журналу до підсумкової книги чер нівецької поетеси. “Усе живе, земне закарбувати” - цей рядок з вірша, написаного влітку 2000 року, - немов програма Т. Севернюк, найчільнішої представ ниці поетичного слова сучасної Буковини. Ще молодою студенткою привезла вона своє обда рування з подільського Староконстантинова до буковинської столиці, де пройшли роки її навчання, літературно-поетичного росту та дов голітньої праці журналістки. “Сторінки життя” - цей підзаголовок книги - указує нам на зміст. У книзі крім поезій останніх років, зібраних під назвою “Молитва айстр” (160 сторінок) у частині “За Слово - Словом” уміщено 47 рецензій- відгуків, опублікованих упродовж останніх трьох десятиліть в українській пресі. Серед них і відгук, надрукований 1992 р. у “Нашому Житті” - “Не розівчися, душе, ... жити без страху” на поетичну збірку Т. Севернюк “Джерельні веретена”. У вступі “Замість передмови” поетеса пише про труднощі сьогоднішнього життя для загалу, а ще й, зокрема, для творчої інди- відуальности. Її вірші останніх років віддзер калюють біль і розчарування з приводу нега тивних суспільних явищ, що, на жаль, властиві останньому десятиліттю, цьому першому деся тиліттю Української Незалежности. До речі, на ці негативні суспільні моменти звернув недавно увагу Іван Дзюба на Третьому форумі українців у Києві (текст доповіді опубліковано в “Літературній Україні”, Ч. 31, за 30 серпня ц. р.) У книзі звучить також відгомін болючих думок про марні (поки що!) надії на те, що Україна і її нарід швидко ввійдуть у спільноту європейських народів: Зелений шум, зелений шум, Дивлюсь туди, куди його Пробито Вікно... Стара Европа п ’є старе вино, А нас тоді й тепер Не видно звідти... Н а Буковині Т. Севернюк пустила гли боке коріння, перейнялася долею цього мальов ничого куточка України, заглибилася в місцеве українське довкілля, буковинське минуле, збагнула багатогранність тутешньої культурної атмосфери, де відбулося в минулому стільки інокультурних перехрещень (українці, румуни, німці, євреї, липовани - росіяни-старовіри, - поляки й словаки). Збагнути цей світ допомогла поетесі щира її опікунка і приятелька, доцент Чернівецького університету - Зеновія Пенюк (моя шкільна товаришка з далеких на сьогодні чернівецьких гімназійних 1930 років), якій поетеса присвятила не одне тепле слово. Свою розповідь про це вартісне видання закінчую поезією, що, мабуть, найкраще від дзеркалює творчу індивідуальність Т. Севернюк: Мені судьбою стала ця земля, Тут все моє - легке й тяжке, мов брила Моя печаль, що душу окриля, Моє життя, а, станеться, - й могила. Та ще нуртують кров моя і сила, Ще манять гори вічністю здаля, І зріє слово, те, що зародила Мені любов на вірність цим полям. На незабудь гуцулові старому, Що по стежках синів мене водив І причащав родинним духом дому, І світ смерек душі моїй відкрив... О, як би я хотіла, щоб у ньому Гараздував лише пташиний спів! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top