Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РІЗДВЯНЕ ЧУДО Уже третій рік Вілліям голоситься на пошту сортувати святочні листи. Вони, ті листи білими птахами злітаються тут із всіх усюдів і знову чим дуж розлітаються по адресам з теплим, святочним привітом. Людям радість — поштовій обслузі важ ка праця. Ідуть свята і Вілліям, як кожного року йтиме на Різдво до костьолу. Там так велично і святково, грають могутньо органи, багатство й пишнота в тому костьолі. Колись, дуже, дуже давно в його дитинстві було інакше. Тоді ще жила бабуня і він святкував із бабунею її Різдво. Та це вже наче забулося, відгомоніло з літами... Вілліям втомився сортуванням листів, головно тих без докладних адрес, тих пошко джених необачно в дорозі. І ось у нього в руках пошматована біла коверта, й святочний лист з оцілілим малюнком Різдва, Різдва бабуні... В світлиці стіл і біла скатерть на отому столі, калач і трійця, і дідух, — Вілліям згадав бабуню, добру свою бабуню, єдину опікунку в осиротілих роках... Надворі зимно, сипле зірчастий сніг, а він уночі, вхопившись теплої руки, бреде в отому снігу, бреде з бабунею до Бозі... — Я змерз, бабуню, я дуже змерз, візьміть мене бабо на руки... — Ти вже великий, Василю, іди сам, Бозі теж зимно у вертепі. А зорі, що ген високо, дивляться і сміються з тебе, ти ж уже не дитина... 4 Василь іде й повсякчас питає: — Чи ще далеко, бабуню, чи далеко? Онде стоїть ота бабунина церква щойно збудована щедрими, добрими піонерами. Високі сходи вкриті білим сніжком, високі ковані двері і різдвяна колядка виривається пташкою із церковних дверей. У вертепі Дитятко Боже наче говорить до хлопця: — Це гарно, Васильку, що ти до мене прийшов, заходь частіше... Вілліям мандрує думками слідами свого сирітства, слідами юнацьких років, років відчуження від отої гарної церкви і він рішає, твердо рішає — він піде на Різдво до церкви його бабуні. Сипле зірчастий сніг, засипає сліди, а Вілліям білий, мов голуб, бреде у снігу до Бозі, бреде сам, без бабуні, без теплої доброї руки... Онде стоїть ота церква, а сходи до неї білі, білі... Вілліям ступає поволі, з острахом наче, ступає по отих сходах. І нагло — церква красуня така достойна, така велична простягає до нього свої невидимі руки і гейби каже: — Це гарно, Василю, що ти до мене прийшов, приходь частіше... Вілліям сідає у лавку і не вірить власним очам. Колишня бабунина церква в початках скромна горить сьогодні кольорами, мов ялинкова прикраса. Розмальовані пишно стіни, кольорові вітражі, кришталевий павук мерехтить самоцві тами, свічки, свічки і пахуче кадило, а звук колядки наче янгольський спів лине з високих хорів. ... Це гарно Василю, що ти до мене прийшов, приходь частіше... Біля самого вертепу стоїть на колінах якась жінка загорнена теплою хусткою... В серці ворушиться совість, топиться бай дужість років, маліє відстань і Василь вірить, вірить свято, що це вона, добра сердешна бабуня на вернула його по літах до своєї рідної церкви. НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1999 ІВАННА САВИЦЬКА Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
