Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2025
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Я знов закохана і знов молюсь. XII “Ти знов один...” ст. 68. Три роки пізніше появилась друга збірка поезій Лівицької-Холодної “Сім літер”, в якій вона вдало звертається до патріотичних мотивів. Можемо легко догадатися, що сім літер, — це 7 букв у слові Україна. Наталя тоді живо співпрацює з Юрієм Липою в об’єднанні “Танк”, приятелює з Оленою Телігою, з Євгеном Мапанюком, Оксаною Лятуринською та іншими. Вона заявляє, що тоді патріотизм був дуже щирий серед її друзів і деякі з них віддали своє життя в боротьбі за Неї. Над ходила Друга світова війна і вони вірили, що Україна дійсно здобуде волю. Тут зустрічаємо не тільки тугу за далекою Батьківщиною і сум та без надію емігрантських буднів, але рівночасно й силь ну, майже пророчу, віру у відродження України, за клик до служби для Неї. ... "Ти вся моя від Дону по Карпати Й так солодко тобі одній служить! І знати, що для всіх твого палкого сонця жар, І в пустці серця сім промінних літер, Твоє ім’я нести, неначе скарб. Mai Du Pays, 1. ст. 93 Та життя невблаганно плило далі і давало їй немало психічних мук у воєнній і післявоєнній Ні меччині, у переселенчих таборах. Тоді поетеса зро зуміла, що марні всі сподівання на скорий поворот у вільну Україну і це вона глибоко пережила. Виїха вши у 1950 р. до Нью-Йорку, щоб утримати сім’ю, сімнадцять років пропрацювала у фабриці коробок і ще й далеко доїжджала на працю. Це вона пам’я тає донині і з болем згадує у своїй поезії з 1966 р. НА ФАБРИЦІ Машини... Машини... Стукіт, грюкіт, виття!.. А над ними пил золотим серпанком. Руки твої — не твої — затямІ Вони роблять так до вечора... від ранку. Руки твої продані!... але думка, як птах, попід стелю, через мури й димарі шугає, сяде на камені, на гілці, на дротах і слухає як вітер проходжується гаєм. Руки твої невільниці, жилаві й старі, а серце гоном весни налляте. Кричать у ньому дикі гуси, що вертаються з-за морів на рідні води, на Руду й Різовате...3 “Ой гуси, гусенята!” — А вони — Сірі, білі, волохаті... знялись, полетіли... І тільки машини... стукотом з глибини Моєї істоти витягають жили. “На фабриці”, ст. 144-45. Озброєна надзвичайною витривалістю до химер долі, вільні хвилини вона віддає громадській праці, як довголітня вчителька Школи Україно знавства у Йонкерсі, Н. Й., куди родина перебра лась, а від 1972 до 1989 року, як мовний редактор журналу Союзу Українок Америки “Наше Життя”. Наталя Лівицька-Холодна не тільки виз начна поетеса, добра перекладачка і любителька французької літератури, але теж і психолог. Ось як вона вдало визначує поняття батьківщини для еміґранта. Хоча написане ще у 1952 p., дуже близьке всім нам — емігрантам і дотепер. Богдан Ігор Антонич у вірші “Батьківщина” за Вл. Белзою пояснює дитині, що батьківщина, це ріка і ліс. Наталя, яка жила майже ціле своє доросле життя на еміґрації, не може так пояснювати значіння Батьківщини. Вона зворушливо згадує, що Батьківщина для нас, — це розмови з батьком, це повні довір’я очі матері, це співжиття з ворохобним братом і вкінці чудово закінчує: “Ах, це твої, мій друже, очі любі І відблиск їх у погляді дочки Це наші спільні сльози, в щасті й згубі, Твій ніжний дотик чи докір терпкий. І врешті, променем в імлу безмежжя, Солодкий усміх внука, що росте, В майбутнє вислана розвідча стежа, Прийдешнього зближання золоте”. “Батьківщина”, ст. 136. Увазі до своїх внуків, Наталя віддала вели ку частину свого сповненого труду життя. Є в неї і цікавий вірш “Внуки” ст. 206, який вона присвя тила “Моїм і чужим, тим, що в їх очах ще не згасла синь весни...” В недавній розмові вона багато розказувала про своїх внуків. Згадувала, що її чо ловік Петро Холодний-молодший, який був сином теж мистця Петра Холодного, що проектував віт ражі в Успенській церкві у Львові, перед смертю сказав їй: “А наш внук Андрій Харина, таки най здібніший з нас трьох”. Натусю, як її в родині звали, не минули і важкі особисті переживання, приходить уже по важний вік. Вона свідомо по-філософськи його сприймає, даруючи українській літературі унікальні інтимні вірші про старість. Поетеса не піддається лихій долі, яка провадить Натусю 80 років важ кими дорогами еміграції. Вона далі живе мрією і сильною вірою у Божу поміч. 0 Господи, так мало часу! так мало вже... Тривога все росте. Вже ніч останній промінь згасить 1 в пітьмі втопить сонце золоте. І ось, перед страшним порогом, так хочеться повірити в любов, Закінчення на стор. 16 3 Ріки на Полтавщині. НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1999 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
