Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Я знов закохана і знов молюсь. XII “Ти знов один...” ст. 68. Три роки пізніше появилась друга збірка поезій Лівицької-Холодної “Сім літер”, в якій вона вдало звертається до патріотичних мотивів. Можемо легко догадатися, що сім літер, — це 7 букв у слові Україна. Наталя тоді живо співпрацює з Юрієм Липою в об’єднанні “Танк”, приятелює з Оленою Телігою, з Євгеном Мапанюком, Оксаною Лятуринською та іншими. Вона заявляє, що тоді патріотизм був дуже щирий серед її друзів і деякі з них віддали своє життя в боротьбі за Неї. Над ходила Друга світова війна і вони вірили, що Україна дійсно здобуде волю. Тут зустрічаємо не тільки тугу за далекою Батьківщиною і сум та без надію емігрантських буднів, але рівночасно й силь ну, майже пророчу, віру у відродження України, за клик до служби для Неї. ... "Ти вся моя від Дону по Карпати Й так солодко тобі одній служить! І знати, що для всіх твого палкого сонця жар, І в пустці серця сім промінних літер, Твоє ім’я нести, неначе скарб. Mai Du Pays, 1. ст. 93 Та життя невблаганно плило далі і давало їй немало психічних мук у воєнній і післявоєнній Ні меччині, у переселенчих таборах. Тоді поетеса зро зуміла, що марні всі сподівання на скорий поворот у вільну Україну і це вона глибоко пережила. Виїха вши у 1950 р. до Нью-Йорку, щоб утримати сім’ю, сімнадцять років пропрацювала у фабриці коробок і ще й далеко доїжджала на працю. Це вона пам’я тає донині і з болем згадує у своїй поезії з 1966 р. НА ФАБРИЦІ Машини... Машини... Стукіт, грюкіт, виття!.. А над ними пил золотим серпанком. Руки твої — не твої — затямІ Вони роблять так до вечора... від ранку. Руки твої продані!... але думка, як птах, попід стелю, через мури й димарі шугає, сяде на камені, на гілці, на дротах і слухає як вітер проходжується гаєм. Руки твої невільниці, жилаві й старі, а серце гоном весни налляте. Кричать у ньому дикі гуси, що вертаються з-за морів на рідні води, на Руду й Різовате...3 “Ой гуси, гусенята!” — А вони — Сірі, білі, волохаті... знялись, полетіли... І тільки машини... стукотом з глибини Моєї істоти витягають жили. “На фабриці”, ст. 144-45. Озброєна надзвичайною витривалістю до химер долі, вільні хвилини вона віддає громадській праці, як довголітня вчителька Школи Україно знавства у Йонкерсі, Н. Й., куди родина перебра лась, а від 1972 до 1989 року, як мовний редактор журналу Союзу Українок Америки “Наше Життя”. Наталя Лівицька-Холодна не тільки виз начна поетеса, добра перекладачка і любителька французької літератури, але теж і психолог. Ось як вона вдало визначує поняття батьківщини для еміґранта. Хоча написане ще у 1952 p., дуже близьке всім нам — емігрантам і дотепер. Богдан Ігор Антонич у вірші “Батьківщина” за Вл. Белзою пояснює дитині, що батьківщина, це ріка і ліс. Наталя, яка жила майже ціле своє доросле життя на еміґрації, не може так пояснювати значіння Батьківщини. Вона зворушливо згадує, що Батьківщина для нас, — це розмови з батьком, це повні довір’я очі матері, це співжиття з ворохобним братом і вкінці чудово закінчує: “Ах, це твої, мій друже, очі любі І відблиск їх у погляді дочки Це наші спільні сльози, в щасті й згубі, Твій ніжний дотик чи докір терпкий. І врешті, променем в імлу безмежжя, Солодкий усміх внука, що росте, В майбутнє вислана розвідча стежа, Прийдешнього зближання золоте”. “Батьківщина”, ст. 136. Увазі до своїх внуків, Наталя віддала вели ку частину свого сповненого труду життя. Є в неї і цікавий вірш “Внуки” ст. 206, який вона присвя тила “Моїм і чужим, тим, що в їх очах ще не згасла синь весни...” В недавній розмові вона багато розказувала про своїх внуків. Згадувала, що її чо ловік Петро Холодний-молодший, який був сином теж мистця Петра Холодного, що проектував віт ражі в Успенській церкві у Львові, перед смертю сказав їй: “А наш внук Андрій Харина, таки най здібніший з нас трьох”. Натусю, як її в родині звали, не минули і важкі особисті переживання, приходить уже по важний вік. Вона свідомо по-філософськи його сприймає, даруючи українській літературі унікальні інтимні вірші про старість. Поетеса не піддається лихій долі, яка провадить Натусю 80 років важ кими дорогами еміграції. Вона далі живе мрією і сильною вірою у Божу поміч. 0 Господи, так мало часу! так мало вже... Тривога все росте. Вже ніч останній промінь згасить 1 в пітьмі втопить сонце золоте. І ось, перед страшним порогом, так хочеться повірити в любов, Закінчення на стор. 16 3 Ріки на Полтавщині. НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1999 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
