Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОЛЬГА ГАЄЦЬКА ІВ А Н К О У гущавині лісу майнуло жовто-червоне перо, а за ним капелюшок, що прикривав голівку хлопчика. З-під капелюшка розсипались чорняві кучері. — Іванку-у-у! — голос лісничого, який стояв на порозі чепурної біленької хати, що виглядала з-поміж квітів на зеленій поляні Верховини, разнісся відгомоном по лісі. — Повертайся швидко, матуся готує вечерю! Овечки спокійно паслися на полонині, а Іванко поспішав до своєї криївки на березі річки, під високим дубом. Ніхто про неї не знав, навіть мала сестричка — товаришка забав. Це його таємниця. Пісенька, яку він завжди грав на со пілці, приманювала його приятелів — улюб лених птахів та звірят: Прийдіть до мене, друзі всі, До лісу на розмову, А я заграю вам тоді Цю пісеньку чудову. Під час літа приходило їх багато. Приходили лелеки і їх діти, що виростали у великому гнізді на дереві біля лісничівки і стали майже части ною їх родини, приходили зайчики, малий їжа чок, прилітали пташки. Він їх полюбив і розумів їхню мову. Ось вони вже тут, як тільки почули голос І Банкової сопілки. Старий дуб шелестів по жовклим листям і наче усміхався до всіх, ски даючи тихо своє листя, немов остерігав: ’’Вже не довго будете сходитися під моїми розлогими галузками”. — Що скажеш, лелеченьку Клекотайло? — спитав Іванко в лелеки, що своїм довгим дзьо бом ніжно торкнувся Іванкового плеча. — Я знаю, ти посумнів, бо час приходить, треба залишати своє гніздечко і відлітати в теплі краї. І ви теж, мої маленькі співаки, — звернувся до пташок, що сиділи на дереві, — не такі вже веселі. Не журіться, мої любі, я буду пильнувати ваших гнізд, а ви відлітайте щасливо, пильнуйте Іл ю с т р а ц ія Л а р и с и Ів а н о в о ї своїх дітей, як будете перелітати океан, бо вони ще молоденькі. — А я чекаю, коли мої батьки збудують хатку в землі під листям і буду з ними тут зимувати, — сказав малий їжачок. — І я теж, і я теж перезимую в рідному лісі, — відізвався сіренький зайчик. — Ми всі будемо чекати весни, що прилине і зачарує нас своїми пишними квітами, і на ваше повернення, — сказав Іванко, а дві білі берізки теж скинули кілька пожовклих листочків їм на прощання. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1995 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
