Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Рад би вже відійти — от не можу. А все через чорні брови... Перед Лукою встали Ягілчині брови. З дідом легко говорити, він навиліт знає думки Лучині, він додав: — У них усіх, яг-посестер, такі. — А чого то так, що яги з лелеками та не можуть шлюбного танку танцювати? Острішкуваті дідові брови полізли догори при цих словах, тому Лука додав ще: — Та ні, я ж не брався з Ягілкою в шлюбний танок, я тільки з нею через жар-вогонь стрибав... а то давніше, на весняному гаї ще, вона мене за руку взяла, в середину хороводу ввела. Там були хлопці й дівчата з усіх толок... А наша баба Лелека як поба чила, як нагримала на мене пальцем... — А ти... — Як вона подивилася на мене своїми очись- камИ-.. Я й сам знаю, що гріх, вась, — але чому? Це ж нам приносять дітей лелеки, а яги з проса на людей обертаються. Ми жеремо у свята бузьків, а вони —ягу-збіжжя... — Та воно ніби так, але як котра дівчина схоче перевернутися на лелеку, чи яку іншу подобу, то вже нічого їй не зробиш. Так і наша дівчина Яга, та, що заприязнилася з бузьками, — обернулася на лелеку, літала десь із ними, потім лелеки поставили їй курінь, вона дітей своїх шестеро вже туди привела... Ніби й окрема толока лелек, а шлюбний звичай все ж від прабаби до правнуки ведеться... Сестрам-толокам між собою шлюбу брати не можна, бо біда буде... — Та... — пхикнув Лука. — Та хіба як ми з житом чи козами танцюємо, то не так само? — Е, не кажи!.. — аж захвилювався дід Бусол. —Он і я вподобав був ягу-посестру та й тепер ка раюся... Дідусь змовк, а він же стільки ще хотів сказати цьому дітвакові-посетриєві! Якби не молодечі ду рощі... був би в роді своєму, давно б уже відійшов до небіжчиків, у жар-вогонь, розібрали б його, пере верненого на коливо, отакі молоді пагінці, увесь рід, та й пішло б усе до святого вогню, а попіл мати- чарівниця зібрала б, та й замісила б у святу глину, та й виліпила б його лялю, та й дала б дититні, та й був би він навіки у рідному роді. На всі учти кликали б і його. А так що? Божа сила — вогонь — не прийме, хоч би й діждався щастя відійти. Не з дітьми з’єд нається він, а з отими паскудними воронами. Круки виклюють очі, а ще паскудніші хробаки пожеруть...а вітри кістки рознесуть... От, замість того, щоб роз танути у милому роді, замість того, щоб найстарший і найменший укусив його колива... А все, що не слухав паніматки... Тепер би й рад покутувати, та ба... Дід Бусол ще більше зморщився та пожовк, а ще ж Лука не признався за інші свої гріхи. І як йому вертатися до толоки, коли він ще й насміявся з вели кого чародійства баби Яги? А що йому скаже за це баба Лелека? Вона й так на нього гнівається, що Братчика не віддав у толоку. "Ти, — каже, — цабе! Толока для всіх. І все, що є в толоці, — для всіх, тільки ти якийсь виродок — собі хочеш мати”. — Діду, — сказав Лука. — Я не вернуся додому. Дозволь, з тобою житиму... Є в мене ще братчик... Дід Бусол, як тільки Лука згадав за Братчика, потягнув носом і мовив: — Ой, хлопче, хлопче! Є життя, та нема вороття! Щось у твого братчика дуже довгі вуха... І звідки він знав, що той братчик та на чотирьох ногах? — Але ж зате як бігає! — запалився вже Лука. — Навіть Хо не дожене! Ось я тобі його покажу. — Не хочу й дивитися! — замахав руками дідусь. — Мені й свої гріхи тяжкі... — Але ж це не гріх! — намагався переконати Лука. — Це ж такий самий братчик, як і бузьки, тільки на чотирьох ногах. — А що мати Лелека на те? Казала віддати? Ага! Ні, ти із старостами-паніматками не змагайся, бо що ти? А вони мають велику силу. Вона тобі й зашепче, і зачарує, й хворобу зніме, і закляне, і пристріт виллє... Як чогось такий світ, що все у руці Леле-заступниці. А наше діло — тільки не гнівити її. Мати ж добра. Попроси, хай тебе простить... Де там! Лука про те й слухати не хоче. Він — просити? Уривок з повісті "Велике цабе” . 14 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
