Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Рад би вже відійти — от не можу. А все через чорні брови... Перед Лукою встали Ягілчині брови. З дідом легко говорити, він навиліт знає думки Лучині, він додав: — У них усіх, яг-посестер, такі. — А чого то так, що яги з лелеками та не можуть шлюбного танку танцювати? Острішкуваті дідові брови полізли догори при цих словах, тому Лука додав ще: — Та ні, я ж не брався з Ягілкою в шлюбний танок, я тільки з нею через жар-вогонь стрибав... а то давніше, на весняному гаї ще, вона мене за руку взяла, в середину хороводу ввела. Там були хлопці й дівчата з усіх толок... А наша баба Лелека як поба чила, як нагримала на мене пальцем... — А ти... — Як вона подивилася на мене своїми очись- камИ-.. Я й сам знаю, що гріх, вась, — але чому? Це ж нам приносять дітей лелеки, а яги з проса на людей обертаються. Ми жеремо у свята бузьків, а вони —ягу-збіжжя... — Та воно ніби так, але як котра дівчина схоче перевернутися на лелеку, чи яку іншу подобу, то вже нічого їй не зробиш. Так і наша дівчина Яга, та, що заприязнилася з бузьками, — обернулася на лелеку, літала десь із ними, потім лелеки поставили їй курінь, вона дітей своїх шестеро вже туди привела... Ніби й окрема толока лелек, а шлюбний звичай все ж від прабаби до правнуки ведеться... Сестрам-толокам між собою шлюбу брати не можна, бо біда буде... — Та... — пхикнув Лука. — Та хіба як ми з житом чи козами танцюємо, то не так само? — Е, не кажи!.. — аж захвилювався дід Бусол. —Он і я вподобав був ягу-посестру та й тепер ка раюся... Дідусь змовк, а він же стільки ще хотів сказати цьому дітвакові-посетриєві! Якби не молодечі ду рощі... був би в роді своєму, давно б уже відійшов до небіжчиків, у жар-вогонь, розібрали б його, пере верненого на коливо, отакі молоді пагінці, увесь рід, та й пішло б усе до святого вогню, а попіл мати- чарівниця зібрала б, та й замісила б у святу глину, та й виліпила б його лялю, та й дала б дититні, та й був би він навіки у рідному роді. На всі учти кликали б і його. А так що? Божа сила — вогонь — не прийме, хоч би й діждався щастя відійти. Не з дітьми з’єд нається він, а з отими паскудними воронами. Круки виклюють очі, а ще паскудніші хробаки пожеруть...а вітри кістки рознесуть... От, замість того, щоб роз танути у милому роді, замість того, щоб найстарший і найменший укусив його колива... А все, що не слухав паніматки... Тепер би й рад покутувати, та ба... Дід Бусол ще більше зморщився та пожовк, а ще ж Лука не признався за інші свої гріхи. І як йому вертатися до толоки, коли він ще й насміявся з вели кого чародійства баби Яги? А що йому скаже за це баба Лелека? Вона й так на нього гнівається, що Братчика не віддав у толоку. "Ти, — каже, — цабе! Толока для всіх. І все, що є в толоці, — для всіх, тільки ти якийсь виродок — собі хочеш мати”. — Діду, — сказав Лука. — Я не вернуся додому. Дозволь, з тобою житиму... Є в мене ще братчик... Дід Бусол, як тільки Лука згадав за Братчика, потягнув носом і мовив: — Ой, хлопче, хлопче! Є життя, та нема вороття! Щось у твого братчика дуже довгі вуха... І звідки він знав, що той братчик та на чотирьох ногах? — Але ж зате як бігає! — запалився вже Лука. — Навіть Хо не дожене! Ось я тобі його покажу. — Не хочу й дивитися! — замахав руками дідусь. — Мені й свої гріхи тяжкі... — Але ж це не гріх! — намагався переконати Лука. — Це ж такий самий братчик, як і бузьки, тільки на чотирьох ногах. — А що мати Лелека на те? Казала віддати? Ага! Ні, ти із старостами-паніматками не змагайся, бо що ти? А вони мають велику силу. Вона тобі й зашепче, і зачарує, й хворобу зніме, і закляне, і пристріт виллє... Як чогось такий світ, що все у руці Леле-заступниці. А наше діло — тільки не гнівити її. Мати ж добра. Попроси, хай тебе простить... Де там! Лука про те й слухати не хоче. Він — просити? Уривок з повісті "Велике цабе” . 14 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
