Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
’’прикрашення” храму. В час розпаду імперії великим коштом розмальовано один з найбільших львівських храмів. Пам’ятник несмаку, антиестетиці, зразок мі щанських смаків, приклад того, як не можна розмальо вувати Божий Храм. Це сталось колись, ще при імпе рії. Можна спробувати це якось оправдати. А як оправдати те, коли сьогодні продовжується те саме? Малює, хто хоче і як хоче. Панує некомпетентність та іґнорація. Кажуть, що існує десь мітичний комітет чи управління, яке слідкує за цими справами, реґулює їх. Якщо брати до уваги результати, то це управління або некомпетентне, або бездіячьне, або ж взагалі не існує. Під його маркою виконуються роботи анти- мистецькі, безвартісні. При архітектурних перебудо вах ліквідовуються залишки старовинних побудов. Панує хаос і безвідповідальність. Некомпетентність наносить величезну шкоду як матеріяльну, так і мо ральну ”...і живим, і мертвим, і ненародженим...”. Єдиним і вирішальним аргументом в оцінці ікони, представленої мистцем замовникові, є ’’нам підхо дить” цей образ, або ’’нам не підходить”! Як правило, ”не підходить” те, з чого ми виросли, що є продов женням наших традицій, тобто те, що нагадує візантій ську ікону. Австрійські ’’олеодруки” живучі і сьогодні. Образочки з голубами, які оточують Марію, Христос в житі з апостолами. Христос з місяцем над Єру салимом — вершина, зразок того, що хотів би мати в себе в церкві панотець, а парохіянин — в себе в хаті на стіні. Хто заперечить цьому? Найпростіша і, можливо, найбільш вичерпна відповідь полягала б у тому, що ми не мали своєї держави, вітри історії котили нас, як перекотиполе, а ми постійно запози чали в сусідів те, що їм було не гоже, соромлячись і цураючись цінностей, створенних генієм свого на роду. А створене нашим народом іконописне ми стецтво належить до вершинних досягнень людської культури. Почуття меншої вартости каже нам огля датися на сусіда: все, що в нього, виглядає нам краще. Образ в костелі більше досконалий від ікони, то чому б і собі в церкві не повісити щось більше досконалого? В сусідів треба вчитися! І є чому навчи тися! І є що запозичати. Нема лишень що запозичити нашому церковному східньому обрядові, його будів ництву, його внутрішньому оформленню, його ризам, співу, іконам!.. Але для того, щоб ми це зрозуміли, треба — перефразовуючи Шевченка, — НІМЦЯ! — щоб відкрив нам очі і все це розтлумачив. Виникає питання! Чи дійсно нам без ’’німця” не обійтись? Невже ж у Львові, який має вищий навчаль ний заклад, де така велика когорта мистців, немає сил, які протистояли б неуцтву, іґнорації, виправили б існуюче становище. Думаю, що такі сили є! І вони починають діяти. Це, перш за все. Інститут приклад ного та декоративного мистецтва. Із зміною керів ництва інституту змінилося його обличчя. Нове ке рівництво всіляко намагається надолужити пропу щене. Особливо в ставленні до нашої мистецької та історичної спадщини. Симптоматичним є вибір тема тики як курсових, так і дипломних проектів. Велика кількість із них пов’язана з церковною поліхромією, іконописом та різьбою і ткацтвом. На багатьох від ділах впроваджено практичне іконознавство: студент знайомиться на практиці з повним процесом ство рення ікони — від виготовлення дошки, ґрунту, під мальовку, аж до повного завершення ікони. До гли бокого пізнання цих процесів запрошуються видатні майстри іконопису зарубіжжя — останнім часом О. Мазурек — або ж з цією метою організуються групові виїзди студентів, зокрема до Риму. У Львові за допо могою інституту чин 0 0 . Студитів реанімував іконо писну школу для монахів чину, яка існувала в до воєнний період. Взагалі, позиція ОО. Студитів ха рактеризується глибоким розумінням важливости від родження розвитку східнього обряду в Українській Церкві, зокрема іконопису. Обнадіює позиція основ ної частини львівських мистців. Проте, все сказане вище не розв’язує проблем сьогоднішнього дня. Пло ди діяльности інституту 0 0 . Студитів, окремих мист ців — справа завтрашнього дня. Сьогодні ж всі де- цизії, рішення, наслідки яких часто непоправимі, прий мають, в основному, люди некомпетентні. Мотиви цих рішень є часто-густо, на перший погляд, оправ дані. Отець-парох відкрив церкву в більш чи менш зруйнованому стані. Для того, щоб відправляти Бого- служення, необхідно зробити ремонт. Який саме — вирішує архітектор з мистецтвознавцем. Досі все га разд, особливо тоді, коли церква не є пам’ятником архітектури, або ж не має вартісної поліхромії. Пано тець дістає дозвіл, церкву ремонтують, тинкують, приводять до ладу. Що далі? ’’Треба церкву малю вати”, — каже панотець, кажуть люди. І тут виникає проблема! Хто буде малювати!? У Львові є чимало мистців, які знають свою спра ву, і які розмалювали б церкву на доброму мистець кому рівні, але вони не можуть малювати з двох причин. Перша, їх малярська концепція, їхнє бачення і розуміння розпису, його стилю і характеру — проти лежні смакам пароха і парафіян, отже, сторони не доходять до згоди. Друга причина більш прозаїчна: загальновідомо, що нема фарб! Головно, якісних фарб, які годилися б для настінного малярства. Припустимо, що парох усвідомлює важливість високого мистецького рівня поліхромії, є однодумцем мистця, але брак якісних фарб мусить стати тією перешкодою, яка накаже обидвом відкласти виконання розпису до кращих часів. Размалювання церкви — це свідчення активности і діяльности пароха, воно підносить його престиж в очах як сусідніх парохів, так і власних парафіян, і тому він докладе всіх зусиль, щоб церква була роз мальована. Укладається договір з людьми випад- ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1995 11
Page load link
Go to Top