Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
На свято жінки ЄВГЕН СВЕРСТКЖ Щ о б и вам не с у ди л а с ь найтяжча [с у д ь б а , Н айстраш ніш а клятба — п ол ю би ти [р а б а . Іван Франко Ніколи не була вона ні царів ною, ні принцесою, жінка моєї зе млі. Далеким раннім сном з напівле- ґенди пройшли образи нашої пер шої християнки княгині Ольги і не першої жалібної чайки-зиґзиці Я- рославни. Тьмавим переказом здиміли вла дні постаті полонянки-султанши Насті Лісовської, жінок, що три мали перначі руками козацьких полковників і роботящої селянки Розумихи, що задавала тон при дворним качкам в палацах своєї невістки цариці Єлисавети. Була вона принцесою і випро мінювала німб слави лише в цар стві духа, коли творила свою пі сню: Я на г о р у кр уту крем ’яную Б у д у камінь важ кий підійм ать І н есуч и вагу т у стр аш н ую , Б у д у пісню в е с е л у співать. Заріання лиха історична доля поклала на неї важкий камінь і ви магала мужности на право жити. Під цією ношею вона разом з чо ловіком створила, зберегла як ду шу, передала дітям мову, пісню і пам’ять про чесний рід. Рівність її з чоловіком з праві ку була однією з великих україн ських національних традицій. В ча си найважчого занепаду життя, в безпросвітних буднях вона навіть брала верх над чоловіком і свідо мо несла головну моральну відпо відальність за честь свого роду -а отже й за гідність свого народу. Вільна від домостроївських пут, змушена сама виховувати, а то й утримувати дітей, українська жін ка була хранителем духовної стій косте і здоров’я, мови, пісні, тра дицій та звичаїв — більшою мі рою, ніж чоловік, що носив на со бі рани та болі поразки, чумаку вав, бурлакував та блукав по сві ту, наспівуючи: О й, високо сон еч к о зіх о д и т ь , А н и зен ьк о з а х о д и т ь . . . Биті шляхи йому заростали тер нами, а доля стелила йому стежку на чужину... К уди ти й деш , н е спитавш ись? На к ого пок ин ув Батька, н ен ь к у с тар ен ьк ую , М о л о д у дівч и н у? Більш незалежна суспільно, во на була величнішою і духовно цільнішою. Від „Наталки Полтав ки" і „Запорожця за Дунаєм" — до „Фата морґана" і „Дорогою ці ною" Коцюбинського — скрізь сві титься захват героїчною постат тю української жінки в негероїчні часи нашої історії, що готувала чоловікам долю перевертнів та „пропащої сили". Ця істина стала своєрідною концепцією багатьох творів нашої художньої літерату ри. Суха і чорна від праці, бита, але не зламана долею у Панаса Мирно го вона виказує людям свого єди ного сина, коли той спивається до озвіріння й переступає закони мо ралі. Вона висміює покручів, що пнуться в пани, і зневажає мало душних, що „у лакомстві неща сному" гублять своє обличчя. Зці пивши зуби, вона відвертається від хліба, якого не заробила: „Ми бі дні, але чесні". Вона не бере жод ної участи у самосуді рабів, спід- лених від страху, — тільки голо сить ! Давні греки і римляни символі зували в образі жінки безоглядну силу левиці, що „всім своїм єст вом прагне до перемоги..." Образ її, юної, вродливої й од- важної, революційна Франція по ставила на барикадах, освятила як свій національний прапор і дала йому ім’я — воля. Її велична постать перейшла на континент молодої Америки, яка над темними віками рабства й ро збою високо піднесла статую сво боди — в благій надії, що вона навчить людство дихати на повні груди... І в той самий час наш найбіль ший поетичний геній виспівав сльозами її долю покритки, мате рі, зганьбленої, і на барикадах на шого народного горя створив з неї образ України. Ніде в світовій літературі нема такого трагічного образу, що під і- менами Катерини, Оксани, Сови, Марини, Наймички, Сліпої, Відьми, Лілеї — підноситься, нарешті, до символу святої Богоматері Марії, що знесла найбільші страждання і — вже в чисто „українському сти лі" — під тином, С ум ую ч и, у б у р ’яні У м ерла з го л о д у . Судились їй незвичайні посмерт ні перетворення, коли її професій ні лицеміри одягли в царську пор фіру, а по суті ж — Н аплю вали На т е б е , ч и стую , кати: Розтлили , к р откую ! А ти... М ов з о л о т о в т о м у горнилі, В лю дсь к ій д у ш і в озо б н о в и л а с ь ... Жила й возобновлялась вона у власних сльозах, у своїй пісні ■— тій, у яку заслухався Франко: С лухаю , с естр и , тих в аш и х пісен ь [с у м о в и т и х , С л ухаю й с к о р б н о м ірк ую : Скільки с е р д е ц ь т и х р о з б и т и х , [м оги л т и х р о зр и ти х , Ж ал ощ ів скільки н еси т и х, сліз [вий ш ло пр олити х На о д н у пісню так ую ? Забудеться багато імен праців ників пера, але ніколи історія на шої культури не забуде непись менної подільської жінки Явдохи Сивак, що вік свій „прожила в біді, як камінь у воді", але зберег ла у пам’яті і проспівала для за пису 1008 народних пісень, розпо віла сотні казок, приказок та при слів’їв. І веліла підписати ця се- мидесятирічна бабуся прізвищем Зуїха, бо під власним прізвищем могла записувати лише улюблені пісні... Сотні імен таких жінок загуби лись у пам’яті і злились з іменами 2 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top