Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
На свято жінки ЄВГЕН СВЕРСТКЖ Щ о б и вам не с у ди л а с ь найтяжча [с у д ь б а , Н айстраш ніш а клятба — п ол ю би ти [р а б а . Іван Франко Ніколи не була вона ні царів ною, ні принцесою, жінка моєї зе млі. Далеким раннім сном з напівле- ґенди пройшли образи нашої пер шої християнки княгині Ольги і не першої жалібної чайки-зиґзиці Я- рославни. Тьмавим переказом здиміли вла дні постаті полонянки-султанши Насті Лісовської, жінок, що три мали перначі руками козацьких полковників і роботящої селянки Розумихи, що задавала тон при дворним качкам в палацах своєї невістки цариці Єлисавети. Була вона принцесою і випро мінювала німб слави лише в цар стві духа, коли творила свою пі сню: Я на г о р у кр уту крем ’яную Б у д у камінь важ кий підійм ать І н есуч и вагу т у стр аш н ую , Б у д у пісню в е с е л у співать. Заріання лиха історична доля поклала на неї важкий камінь і ви магала мужности на право жити. Під цією ношею вона разом з чо ловіком створила, зберегла як ду шу, передала дітям мову, пісню і пам’ять про чесний рід. Рівність її з чоловіком з праві ку була однією з великих україн ських національних традицій. В ча си найважчого занепаду життя, в безпросвітних буднях вона навіть брала верх над чоловіком і свідо мо несла головну моральну відпо відальність за честь свого роду -а отже й за гідність свого народу. Вільна від домостроївських пут, змушена сама виховувати, а то й утримувати дітей, українська жін ка була хранителем духовної стій косте і здоров’я, мови, пісні, тра дицій та звичаїв — більшою мі рою, ніж чоловік, що носив на со бі рани та болі поразки, чумаку вав, бурлакував та блукав по сві ту, наспівуючи: О й, високо сон еч к о зіх о д и т ь , А н и зен ьк о з а х о д и т ь . . . Биті шляхи йому заростали тер нами, а доля стелила йому стежку на чужину... К уди ти й деш , н е спитавш ись? На к ого пок ин ув Батька, н ен ь к у с тар ен ьк ую , М о л о д у дівч и н у? Більш незалежна суспільно, во на була величнішою і духовно цільнішою. Від „Наталки Полтав ки" і „Запорожця за Дунаєм" — до „Фата морґана" і „Дорогою ці ною" Коцюбинського — скрізь сві титься захват героїчною постат тю української жінки в негероїчні часи нашої історії, що готувала чоловікам долю перевертнів та „пропащої сили". Ця істина стала своєрідною концепцією багатьох творів нашої художньої літерату ри. Суха і чорна від праці, бита, але не зламана долею у Панаса Мирно го вона виказує людям свого єди ного сина, коли той спивається до озвіріння й переступає закони мо ралі. Вона висміює покручів, що пнуться в пани, і зневажає мало душних, що „у лакомстві неща сному" гублять своє обличчя. Зці пивши зуби, вона відвертається від хліба, якого не заробила: „Ми бі дні, але чесні". Вона не бере жод ної участи у самосуді рабів, спід- лених від страху, — тільки голо сить ! Давні греки і римляни символі зували в образі жінки безоглядну силу левиці, що „всім своїм єст вом прагне до перемоги..." Образ її, юної, вродливої й од- важної, революційна Франція по ставила на барикадах, освятила як свій національний прапор і дала йому ім’я — воля. Її велична постать перейшла на континент молодої Америки, яка над темними віками рабства й ро збою високо піднесла статую сво боди — в благій надії, що вона навчить людство дихати на повні груди... І в той самий час наш найбіль ший поетичний геній виспівав сльозами її долю покритки, мате рі, зганьбленої, і на барикадах на шого народного горя створив з неї образ України. Ніде в світовій літературі нема такого трагічного образу, що під і- менами Катерини, Оксани, Сови, Марини, Наймички, Сліпої, Відьми, Лілеї — підноситься, нарешті, до символу святої Богоматері Марії, що знесла найбільші страждання і — вже в чисто „українському сти лі" — під тином, С ум ую ч и, у б у р ’яні У м ерла з го л о д у . Судились їй незвичайні посмерт ні перетворення, коли її професій ні лицеміри одягли в царську пор фіру, а по суті ж — Н аплю вали На т е б е , ч и стую , кати: Розтлили , к р откую ! А ти... М ов з о л о т о в т о м у горнилі, В лю дсь к ій д у ш і в озо б н о в и л а с ь ... Жила й возобновлялась вона у власних сльозах, у своїй пісні ■— тій, у яку заслухався Франко: С лухаю , с естр и , тих в аш и х пісен ь [с у м о в и т и х , С л ухаю й с к о р б н о м ірк ую : Скільки с е р д е ц ь т и х р о з б и т и х , [м оги л т и х р о зр и ти х , Ж ал ощ ів скільки н еси т и х, сліз [вий ш ло пр олити х На о д н у пісню так ую ? Забудеться багато імен праців ників пера, але ніколи історія на шої культури не забуде непись менної подільської жінки Явдохи Сивак, що вік свій „прожила в біді, як камінь у воді", але зберег ла у пам’яті і проспівала для за пису 1008 народних пісень, розпо віла сотні казок, приказок та при слів’їв. І веліла підписати ця се- мидесятирічна бабуся прізвищем Зуїха, бо під власним прізвищем могла записувати лише улюблені пісні... Сотні імен таких жінок загуби лись у пам’яті і злились з іменами 2 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1973 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
