Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Замість відштовхувати — притягати БОГДАН ЦИМБАЛІСТИЙ В цьому короткому коментарі мова буде про чужинок (не-американок) заміжніх за українцями. Як я міг пе реконатися з особистих розмов із кількома з них — усі вони нарікали на неприхильну, а то й ворож у наста нову з боку українських жінок. За їх словами, деякі українські жінки да ють їм відчути, що вони не бажані серед нас, Напр., одна з них, хоч не знг:є української мови, привозила щ о суботи своїх дітей до українознавчої школи. Аж одного дня одна з учите льок запитала, чому вона привозить тих дітей, які не є повними українця ми, не знають мови і т. п. Інша чу жинка нарікала, що на прийняттях в українських родинах вона почуваєть ся чуж о й ізольовано: всі говорять по-українськи і рідко хто підійде, щ об із нею порозмовляти трохи довш е, а не лиш обмінятися трафаретним „як маєтеся?44. Мені довелося пізнати одного тала новитого американського студента, якого батько є українського п о х о дження, а мати італійського. Вони по силали його д о української цілоден ної школи протягом сім ох років. Те пер цей студент говорить, що сім р о ків його відвідування української школи — було суцільним неприємним пережиттям, про яке він не хоче й думати. Річ у тому, що — за його словами — учні й батьки дискримі- нувавали тих дітей, яких матері не були українками. „У висліді — каже він — нас кільканадцять дітей пів- українського походж ення, як мен шість, були ізольовані від решти, що гас трактувала, як меншевартних“. Д е було причиною, чому батьки перене сли його на восьмому році з україн ської школи до американської. Годі дивуватися дітям: відомо, діти можуть бути д у ж е жорстокі, зокрема супроти тих, що слабші і чимсь від різняються від більшості. Нас дивує однак, д е були вчителі й батьки, що цього не бачили? Чому вони не при святили окрем ої уваги саме дітям пів- українського походж ення, не до п о могли їм інтегруватися в життя школи й української дітвори. Через таке за недбання ми втратили, в цьому ви падку, д у ж е зд іб н у й обдаровану ми стецьким талантом людину. Він нера до хоче себе ідентифікувати з україн ством, бо така ідентифікація нагадує йому всі ці прикрощі, що він зазнав протягом семи років в українській школі. Можна б висувати різні спроби ін терпретувати таку поведінку зокрема українських жінок до чужинок. М ож ливо, що це вияв якоїсь неусвідомле- ної біологічної нехіті чи заздрости проти тих, що зуміли притягнути, ,;за- брати“, чоловіків їхнього племени. Це був би вияв т ієї самої заздрости і ривалізації, яка проявляється в пе ресадній критичності д о одягів, пове дінки інших жінок, про що існує ба гато анекдот. Можливо, що це теж вияв обор онної настанови загрож еної етнічної групи, яка р еа ґу є ворож е до кожного, що вириває когось з ї ї ря дів,. Вкінці така поведінка свідчила б про брак товариської культури. Бо чейже господині дом у, запрош уючи чужинок, повинні б подбати, щ об хтось з їхн іх гостей „опікувався" ни ми, на те, щ об вони не почувалися осамітнено й ізольовано. Якби воно не було, українські ж ін ки тратять нагоду придбати нових членів для нашої спільноти. В. Липин- ський д у ж е критикував цю тенденцію українців — виключати від україн ства всіх тих, що культурою і п обу том відрізнялися „від кароду“. Він глузував із таких „чисткарів“, які д і йдуть д о того, що українцями вважа тиметься тільки тих, чиї прізвища кін чатимуться на ,,-енко“ або на ,,-ук“. Вправді Липинський думав про від сування від українства р о д о в о ї ари стократії, що часто говорила не-укра- їнською мовою, була іншої релігії і вела інший стиль життя. Ця сама тен денція відсувати від українства, хто не відповідає в сто відсотках нашим уявленням про українськість чи па тріотизм, мабуть, проявляється і в описаному ворож ом у ставленні до чу жинок, заміжніх за українцями та до їхн іх дітей. Державні народи звичайно стара ються поширювати, а не звужувати свій стан посідання, не гребуючи на віть методами залякування, підкуп- стве ч и підступу. Поляки змушували переходити на римо-католицизм, да вали державні посади, апелювали до родових шляхетських традицій і т. п. Вони знали, що ці люди не були по ляками, але змушуючи вдавати поля ків, вони сподівалися, що з часом во ни ними стануть. Найважніше, їхні діти будуть у ж е поляками. Так само німці під час війни видумували кате горію „фольксдойчерів“ на те, щоб збільшити своє число, дарма, що во ни знали, що ці „фольксдойчери“ ча сто почувалися поляками. Вони не робили їм із того приводу закидів, мовляв, які з вас німецькі патріоти, чому ви забули про своє походження і т. п. Навпаки, надаючи їм різні при вілеї, вони старалися їх притягнути назад до німецької спільноти. Повищі міркування мають на меті допомогти усвідомити собі наші під свідомі емоційні реакції до чужинок, що стали подругами життя українців. Таке усвідомлення є передум овою то го, щ об перемогти описану сам ообо ронну поставу і здобутися на більшу певність себе. Не звужувати наші ря ди, але більш агресивно йти на з д о б у вання членів інших народів для укра їнства. В минулому, Україна красою і багатством своєї землі, а україн ський народ своїм побутом, народ- ньою культурою і вдачею притягали чужинців і деякі з них добавляли свій внесок до української культури. Тре ба бути певним, що наша культура здібна полонити зокрема тих, що че рез подружжя вже зв ’язалися з укра їнським світом і які самі — будучи чужинками серед американського ото чення — прагнуть кудись приналежа- ти. Українці повинні дати відчути їм, що ми хочем о їх мати в себе, що ми їх вітаємо, повинні улегшити їм інте грацію в наше життя, дарма, що вони нашої мови не знають і, можливо, ніколи не знатимуть. Такі чужинки можуть внести нові елементи з влас ної культури і збагатити ними нашу культуру. ПОДЯКА Щиренько дякую членкам 55 Відді лу СУА в Лос Анджелесі, а особливо секретарці п-ні В. Білинській, що в часі м оєї недуги відвідала мене та від імені Союзянок передала мені пода рунок і сердечні побажання. Як вислів вдячности жертвую 10 дол. на Запасовий Фонд Н. Ж. Наталія Іванків, Лос Анджелес 10 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1972 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
