Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
А кт уа л ьн е Щ О ВАЖ ЛИВЕ, А Щ О ВАЖЛИВІШЕ Зима — це здається для усіх ж і нок а зокрема матерей і господинь найважча пора року. Бо ж цей пе ріод вимагає від них дуже багато: і подарунків для „всіх і вся“, і при- брання хати, принимання гостей а то і придбання нових туалет на до машні чи загальні вечірки й балі. Ніде правди діти українське жі ноцтво старається постійно усіми силами піднести свій життьовий стандарт і дорівняти своєму ото ченні й це найкраще можна завва жити саме у цьому святочному, зи мовому часі. А жінки таки надають загальний тон і від них залежить, що саме поставлять вони на пер шому місці, що буде менше важ ливе а що непотрібне у життьовій скалі важливостей. І так воно бу ває не лише у цьому святковому сезоні •— але завжди, особливо ко ли йдеться про наголошення духо вих або матеріяльних цінностей •— чи погодження одних із другими. Це останнє нажаль дуже важко осягнути — а може просто важко в щоденному крутіжеві зайнять думати й плянувати з прицілом на дальше майбутнє. І тому саме ма- теріяльні надбання часто стоять на нашій листі важностей так високо. Ми видаємо у зимовому часі де сятки долярів на різні подарунки, ще більше на прийняття чи заба ви, а ще більше на деб’юти, весіл ля й туалети. Гроші пливуть на це все якось легко, а нам здаєть ся, що ми не маємо можливости ні чого змінити тому, що так само по ступають наші рідні, приятелі, зна йомі, тому, що інакше не годиться, не „випадає1*. Хто обмежить скіль- кість подарунків для своїх дітей, коли інші цього не роблять, хто відмовить запрошенню на весілля чи баль, коли інші ідуть, хто не буде робити прийняття, коли тре ба „віддати гостину" знайомим? А тимчасом грошей меншає як і меншають заробітки при загаль ній девалюації гроша і безробітті. Може тому треба нам усім жін кам рівночасно саме теїпер, саме у цьому святочному часі зробити границю між тим, що справді важ ливе у нашому житті а що не є так важливим... Немає здається матері для я- кої б діти не стояли на першому місці. Як українські матері дба ють про своїх дітей а зокрема мо лоді матері спостерігаємо на кож ному кроці; чи це школа, чи пла стові зайняття, чи наука музики або танцю, чи це виступ, придбан ня строїв або підготовка до та бору, — українська дітвора випле- кана, випещена й убрана якнай краще. Матері довгі години проводять придумуючи подарунки, імпрези, виступи, чекаючи на дітей, підго товляючи до деклямації, балету чи музичного попису. Вони шукають за українським середовищем, за вивченням української мови і зви чаїв, за українськими однолітками для забави для своїх дітей. А все ж у своїй запопадливості забувають часом про найважніший чинник для вдержання дітей при українстві •— а це про писане слово, про україн ські дитячі та молодечі журнали й книжки. Ми є сьогодні у цьому щасли вому положенні, що маємо в дія спорі українські журнали для ди тячого і молодечого віку й це на високому рівені — але замість до помога™ їм та їх піддержувати — українська спільнота ставиться до них щораз більше байдуже. І ось нпр. зі здивуванням довідуємося, що далеко не усе пластове новац- тво передплачує свій журнал ^Го туйсь" а інші дитячі журнали вдержуються завдяки іншим допо могам а не своїм читачам. Не кра ще є із молодечими журналами, яких число читачів ніяк не зростає. Коли недавно ми на журналі- стичному з’їзді слухали про темне майбутнє української преси -— ми мимоволі думали про цих наймо лодших читачів від яких залежить майбутнє цілої української пре си. Якщо вони не звикнуть до чи тання свого дитячого журналу те пер — не буде кому і для кого пи сати по українськи за 10-20 ро ків. Привчити дітей до цього мо жуть лише матері та лише вони можуть здавати собі справу з ва жливосте і потреби українських молодечих журналів у кожній у- країнській хаті; тимбільше що і „Готуйсь" і „Ю нак" і „Веселка" і „Крилаті" редаговані так, що за- цікавляють кожну українську ди тину. Коли матері цього незрозу- міють — скоро не буде взагалі та ких журналів. Так хотілося б, щоб у цьому святочному часі, коли на листі ва жливих видатків та справ кожної із нас стоїть так багато, кожна у- країнська мати поставила на пер шому місці передплату україн ського журналу для своїх дітей. Як неспівмірно малий цей видаток кількох долярів в порівнанні із у- сіми іншими а як важливий для майбутнього української спільно ти! Х р и с т о с Р а ж д а є т ь с я ! Найщиріші побажання з нагоди Різдва Христового з Нового Року пересилає Головній Управі, всім Окружним Радам і всім членкам Союзу Українок Америки й їх родинам 99 ВІДДІЛ СУА У ВОТЕРВЛІТІ, Н. Й. Дозя Кушнір, секретарка Люба Мокій, голова Іванка Бучак, скарбник Феня Кошикар, заступниця Анна Базар, Богданна Бережанська, Леся Боднар, Анастасія Драбик, Агата Качмар, Іванна Когут, Емілія Коцур, Дарка Мокій, Стефа Нарольська, Галина Пелех, Галина Поліщук, Ольга Сенета, Марійка Скалій, Дозя Шевчук, Катерина Ярушевська НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1972
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
