Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ді військове навчання. Пригадую, як Ліда подала мені „гвинтовку“ — і тихо сказала: — Учися, щоб могти йти за вільну і незалежну... А я добавила: — Росію?.. Лідині очі потемніли, забрені- ли жалем і твердо вперлися на ,,гвинтовку“. У них заяскріла бру натна тінь: — А ми таки підемо за... — і замовкла. Надійшов по- літрук. Вспіла тільки ще шепнути: — Прийди сьогодні на Руську. Там у підземеллі церкви відбувалося тайне навчання релігії. Проводив о. Ждан. І так стало переплітатися усе разом: тайні лекції релігії, іро нічні зауваження Павленка, „уро ки" ВКПб, відвідини у Митропо лита Шептицького. Митрополит кожний день хотів бути з нами разом і благословив нас... Ліда сказала мені: — На підго товні комсомольські сходини тре ба ходити, бо... „комунізм це шир ма, за якою скривається...“ ,,І в той час в клясі стало народжува тися підозріння. Чому Ліда хо дить на сходини? Її часом немає в школі і за це їй не виносять особливої догани... Ліда мовчала і твердо затискала уста. Настали Великодні Свята. В той день ми умовилися всі прийти свя точно зодягнені. І так одна по од ній ми входили до кляси, барви сто причепурені. Лідині очі бистро неслися по клясі і вона всміха лася. Сама у недільній голубій суконці з білим комірцем. Коси у неї високо і зручно сплетені по над шиєю. І ластовиння, роз’яс нювало, злагіднювало її обличчя. Дзвінок і тиша... Ми вижидали... Широко відкрились двері й уві йшов Павленко. Він майже кожну з нас оглянув зокрема, а тоді зу пинився біля Ліди. Вона гляділа прямо і відкрито на нього, а ру ки її рівно і спокійно лягли на лавці. Жодного тремтіння... Він гейби не бачив її, тільки звернувся до нас: — Святити пас ки прийшли? Колись і я ходив. Спершу вірив, а тоді, щоб не кривдити старших... Ще трохи і з вами так буде. Ще рік, два... Пройшовся ще раз по клясі, пристанув біля моєї лавки і ска зав: — Я й знав, що ви сьогодні прийдете святочно зодягнені, але подумав, хай там... Самі побачать і" зрозуміють. ' Через кілька хвилин прийшла наша господиня кляси, пані Дарія Вергановська. Прийшла, усміхну лася, але виглядала втомлена і затурбована. Вона завжди стара лася витягати нас із кожного кло поту і якось провести крізь труд ний шкільний рік. А ми вчились, щоб не докидати їй турбот. Цьо го Великоднього Дня ми з Лі- дою верталися разом зі школи. Хвилину держались давнім зви чаєм за руки, а тоді вона вихо пила свою і гостро крикнула: —- Я ніколи на твоєму місці не дру жила б зі мною. Я глянула на неї з докором і сказала: — Лідо, чому, ти?.. А вона тільки: — Ти мені ще віриш, то недобре... А потім ми здебільша мовчали, вона тепер звичайно замислена була і сумна. Тільки часом при бігала до мене і просила: — Лю ба, швидко кажи, що на сьогодні з історії ВКПб. Аж прийшов ранок і я не стрі нула Ліди по дорозі до школи. Мені якось ніяково і дивно було йти самій. Бо хоча останньо не було поміж нами слів, були ра зом. Якраз надходила година історії ВКПб. Я шукала за Лідою, щоб оповісти їй усе нашвидку, але її не було. Злегка скочувалися хви лини і один по одному годинники стали вибивати восьму. Усе до вкруги затихло. Струмок молодо го весняного сонця увійшов до кляси... Голубіли вікна весною... Я думала про розбиту Маріїну ста тую і вітром розсипані яблуневі квіти побіля неї... А Ліди не було. Хіба не спіз ниться, пройшло в моїх думках. Я й не подумала, що вона може не прийти. Гляділа благально на двері, щоб, ще заки прийде Пав ленко, увійшла Ліда. Але її не було, його також ні. Ми здивова но переглядались, директор прин ципово завжди був точний. Аж таки відчинились двері. Я хотіла побачити Ліду, в мене сильно забилося серце і побігло їй назустріч. Даремне. У дверях стояв Павленко. Задуманий і по хмурий. Він глянув на порожнє Лідине місце, навіть на хвилину пристанув, завагався, гейби щось хотів сказати, а тоді рішуче піді йшов до стола і кам’яним спокій ним голосом став відчитувати уч нів. Поволі, не поспішаючи, зупи нявся, дивився на кожну з нас. Прочитав моє прізвище, а тоді відчитав майже кожню літеру зо сібна: — Лідія ............ Він наче не чув нашої відповіді, що її не має і ще раз повторив: — Лідія ................. —- і глянув на нас. Усі мовчали. Тоді він встав, пере йшовся біля вікон. Відчинив од не і сказав: — А все ж таки хо лодно... — Повернувся до нас спиною і замовк. Не чутно було віддиху. Павлен ко ще раз перейшов попри учнів і сів. Я не могла відвести зору від порожнього місця, сподівалася, що вона ще прийде. Тоді директор звернувся до ме не: — Куди ж ти дивишся? Вона вже не повернеться ніколи. Звід тіля вороття немає. І всім вам так буде, якщо... і знову замовк. По хвилині рівним голосом став читати про Троцького і Камене ва. Ніхто не слухав нічого, тіль ки дивився на порожнє місце. У мене сліз не було. Вигоріли... Тому, коли й згадую цих остан ніх два роки, то потиху. Часом мені ще хочеться вірити, що дер жу Ліду за руку, але дивлюся на мої руки, а вони самотні. ірвінґтон, 27 вересня 1965 р. ПОДЯКА Як ініціяторка збірки на М узей Нар. Творчости СУА сердечно дякую на шим мистцям паням Людмилі М оро зовій і Наталії Стефанів та п-ві Ми хайлові М орозові за шляхетний дар чотирьох олійних картин на ту ціль. Завдяки їх зрозум інню та ж ертвен- ності могла здійснитися льотерія, що дала такий гарний вислід. Велика моя подяка Управі Окруж ної Ради і всім Відділам СУА округи Ню Йорку за підтримку і зрозуміння м оєї ід е ї та жертвенну співпрацю у заверш енні цього гарного задум у. Спеціяльно щира подяка паням Марії Ржепецькій і Р озі Полчій за за о х о т у і поміч у підготові льотерії, а паням Марії Савчак, Галі Гошовській, Анні Косців і Полі Книш за поміч у пере веденні її. Оксана Г. Рак голова Окр. Ради СУА в Ню Й орку ь НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
