Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
сином. Вони безмежно любили од не одного. Хлопець був здібний, дуже добрий, наївний, з серйоз ними зацікавленнями. Мала з нього велику втіху. Коли розлучались, син писав до неї довгі цікаві і щирі листи. І стільки ніжности й любо- ви виявляв у тих листах до своєї мами! Так чуло відносився до неї з дитинства. І це її дуже зворушу вало. Та прийшов розгром. Заарешту вали майже всіх їх, коли ҐПУ взя лося нищити українську інтеліген цію під приводом приналежносте до Спілки Визволення України. Тоді був заарештований Володи мир Федорович Дурдуківський і багато інших, а також група мо лоді, серед якої був і її син. Не оминув і її хресний шлях матері під Совєтами. Арешт загрожував і їй, а щонайменше усунення з пра ці. Жила в постійному хвилюван ні за сина, в очікуванні і свого арешту. У 1933-34 pp. ситуація так ускладнилась, що друзі радили їй виїхати з Києва. Тоді вона прова дила дитячий садок десь біля Кав казу, а в літі їздила на Сибір від відувати сина на засланні. Зчасом повернулась до Києва до своєї праці. Жахливі були роки „Єжов- щини“, невпинно „неначе цвяшок в серце вбитий"* турбувала доля сина. У червні 1941 р. вибухла ні- мецько-совєтська війна. А за три місяці Київ був у німецьких ру ках. Почалось інше життя у киян, але теж дуже важке. І в цих умо вах Марія Павлівна продовжува ла свою працю для української дітвори. Опікувалась дитячими садками з рамени Міської Управи. Німецька окупація закінчилася за два роки новою навалою боль- шевиків і масовим рухом утікачів на захід, де ще гомоніла війна, де ще на міста німецькі і захоп лених німцями країн сипались із літаків бритійські й американські бомби. У цьому стихійному русі на за хід опинилась і Марія Павлівна. І першою зупинкою на шляху в невідоме був здавна відомий їй Львів. У вузьких плутаних вули цях, у солідних кам’яницях з ма сивними брамами, приховано, але жваво пульсувало життя. Навко * Т. Ш евченко: з поеми „хМарина". ло воєнний хаос, харчові трудно щі, чорний ринок, біженці з ва лізами й клунками, а в театрі йшли українські п’єси, в школах було навчання. А над містом зо лотою банею горіли дерева на Високому Замку. Пізніш перебува ючи в Криниці Марія Павлівна мала під своєю опікою дитячий са док. Далі Відень... Це вже чужи на: чужа мова, чужа земля. Там її несподівано зустріла Ві ра Ґермак. Марія Павлівна стояла і думала, якою дорогою їй вер татись додому? Заплуталась се ред маси однакових будинків, крамниць, пам’ятників принцам і генералам і безпереривного руху авт і людей. Вчора, повертаю чись із Музею, заплуталась у Рінґшттрассе, а сьогодні опини лась біля Шуберта. Що ж дивува тись! У всіх людей заплуталось тепер життя. Ось вона вже в таборі під Від нем Ґунтрамсдорфі, далі в розби тому від бомб Мюнхені. Німці приголомшені трагічним закінчен ням війни, мовчазні, боязко спо глядають на окупантів. З україн ських майже кожен мав у мину лому пережиту трагедію, горе розлучених родин, майже без на дії на зустріч на цьому світі. Але вони виявляють активність: се ред руїн швидко починає орга нізуватися українське життя, і до нього активно включилася й Ма рія Павлівна. Об’єднання Україн ських Жінок доручило їй вишкіл садівничок в Ельванґені й інших таборах. Марія Павлівна їздила й до інших таборів і провела кіль ка курсів. Серед маси нових зна йомих вона зустріла багато дав ніх —- О. Чехівську, О. Криви- нюк, І. Еорисову, родину Міяков- ських, родину Іщуків, родину Ен- гелів і багато інших. іЗона ввесь час активна. Стала навчати в та боровій гімназії в Авґсбурзі, а по тім у Ляйпгаймі на Дунаї, де була шкільним референтом. Ставила ди тячі п’єси — дуже вдало. Всі її любили й поважали. Обставини мінялись. Відкрилась можливість виїзду у широкий світ. Марія Павлівна, вже старша жінка, не вагається у 1949 р. п е реїхати до ЗСА. Завдяки акції переселення вдів, що її провів Союз Українок Америки, опини лась у Філядельфії і тут замеш кала в Переселенчому Будинку СУА. Нав’язала контакт із відо мим центром українського жіно чого руху з О. Лотоцькою на чолі. А з 1951 р. почала редагу вати дитячу сторінку в журналі „Наше Життя“. Почалась її спів праця з редакторкою Л. Бурачин- ською і приятелювання з її ма мою. В журналі Марія Павлівна керувала дитячою сторінкою, призначеною для дошкілля і пер ших кляс школи до 1966 р. Під її керівництвом сторінка була ду же гарно поставлена. Вона при єднала нових співробітників, як Ніну Наркевич, Олену Цегель- ську, Ганну Черінь, Ольгу Литвин, Марію Дейко, Петра Кізка, Гали ну Чорнобицьку й інших. І в українському шкільництві проявила себе Марія Павлівна. Вона стала вчити в школі укра їнознавства, де діти її любили, бо відчували, що вона з любо в’ю до них ставиться. Знала, чим їх зацікавити, вміла до них піді йти. І батьки школярів це бачи ли і зі свого боку ставились до неї добре. На закінчення шкіль ного року Марія Павлівна підго товляла дітей своєї кляси до ви ступу в шкільному святі. Збирала їх на проби, клопоталась здобу ванням костюмів. Любов до педагогічної праці в неї лишилася на все життя. її завжди тягло до діла, де вона внесла великий вклад чи то на дошкільному чи університетсько му рівні. І то починаючи з Києва аж до Нового Світу. Марія Павлівна все життя лю била подорожі. Ще з чоловіком побувала в Женеві, Парижі, Брюс селі, Берліні, Львові. А коли вже в старшому віці замешкала у Фі лядельфії, в час вакацій брала круговий квиток Торонто-Оттава- Монтреал чи їхала до Бофало, Клівленду чи Вашінґтону. У Бо фало часто гостювала в гостин ному домі своїх друзів, Галини і Василя Потішків. Була захоплена Вашінґтоном, цим „чарівним містом". Вміла ба чити гарні місця і вміла знахо дити цікавих людей — і в старо сті, що рідко буває. В одному листі писала: „Все, що людина хоче мати в житті, неможливо мати. І те, що я маю, для мене велике щастя". 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
