Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Івасик та Тарасик 3. п. Хмарка 1 д іт и Була раз маленька хмарка. Як тільки навчилася плавати по небі, то дуже любила мандрувати. За глядала за пташками, що літають високо, спускалася низько до де рев і приглядалася людям. — І де ти все зникаєш — сва рила на хмарку велика хмара. Але хмарці зовсім не було цікаво пе ребувати цілий час тільки між хмарами. Вона ж їх усіх уже ба чила — білих великих і малих, грубеньких і тонких, а навіть ве ликих чорних, страшних. — Піду я собі далеко, за гори, пошукаю інших приятелів, поду мала хмарка. І одного дня, коли великі хмари спали, вона скоро попливла і хмари вже не могли її більше знайти. Почула якийсь гамір, спустила ся низенько і заглянула крізь ли стя дерев. А там був парк. Діти гралися м’ячиком, копали в пісоч ку, гойдалися, з’їздили з совган- ганки. — Ах, як цікаво — подумала хмарка і присунулася ближче. Та раптом діти вчинили крик і давай утікати. — Дивіться яка хмара, зараз буде дощ! Скоренько зби рали іграшки і бігли додому. Хмарці стало прикро, що всі так від неї утікають. Дуже було їй сумно. Вона почала плакати за дітьми і великі краплі дощу пада ли на землю. — Тепер я вже не побачу ді тей — плакала хмарка. Та одна відважна дівчинка, Софійка, ска зала старшій сестричці: — Це ма лий дощик, одягнім дощевики і ходім знов бавитися. Софійка о- дягнула синій, а Мартуся зелений дощевики і побігли до парку. Ду же втішилася хмарка, як їх поба чила! Інші діти виглядали з вікон. — Це маленька хмарка, з неї малень кий дощик. Одягаймося в доще вики і ходім до парку! В різно барвних плащиках прибігли діти назад і продовжували забави. А хмарка раділа! Вона плавала над парком і довго-довго приглядала ся з усіх боків. — Па, па, хмарко — ти ще тут? — махали до неї діти. А хмарка до них приязно всміхалася. Івасик ловив рибку. Все, що зловив, склав у кошичок, закинув кошичок на плечі та й іде додому. Побачив його Тарасик та й ти хенько, тихенько за ним. Думає, як би витягти рибку. Тільки Тарасик підкрався до кошичка, а Івасик почув, що хтось ззаду до кошичка добирається, та й юзирнувся. Тарасик одскочив, руки заклав назад, гслоіву задер, іде, наче то не він до кошичка добирався. Пішов Івасик далі. Йде собі спокійно, а Тарасик знов підкрався, заклав у кошичок руку та як заверещить! Великий рак вчепився йому в палець! Бо в кошику не тільки рибка була, а й раки. А Тарасик аж ска че, так йому болить. Івасик обернувся, побачив та й сміється з Тарасика: „Ага! По пався!“ Насилу Івасик одчепив од паль ця рака. Одчепив, поклав^ у коши чок та й пішов собі додому. А у Тарасика палець розпух, кров з нього капає. Плаче бідний. М. Коцюбинський МЕНІ П’ЯТЬ РОКІВ Вам відомо, може ні: Рівно п’ять уже мені! Сам купив квиток їв трамваї — Це насправді, ие ві сні — І напроти тьоті Ніли На стільці окремім сів. На віконці іній білий, Наче срібло, блискотів. З радістю подумав знов: Шостий рік мені пішов! На якійсь зупинці, друзі, У трамвай дідусь ввійшов. У руках клунок тримає Вздовж трамвая він іде, Із плечей мішок зніма, На всі боки позирає, Вільних місць ніде нема. Дідусеві я сказав: — Сядьте тут, — а сам устав. Це ж мені сьогодні п’ять! Можу сміливо стоять. Є. Долі н о в а А хмарка до дітей приязно всміхалася НАШЕ ЖИТТЯ — ЧЕРВЕНЬ, 1968 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
