Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
мішаного лісу, на прогалині одинокою стояла ка лина. Ягоди її вже почали наливатися червінню, і віти злегенька похилилися. На вершечку тонко щебетала маленька пташечка. — Тут, Анночко, — промовив Роман. — Під цією калиною... Ненсі стала навколішки і довго й тихо молилася, припадала до землі і тихо плакала... Шовкова висока трава гладила її лице, ніби батько передавав свою ласку тим мовчазним дотиком. — Чому калина, Романе, як вона тут в лісі виросла? — Мій тато, його побратим, посадив. Як символ його життя і смерти... Ти ж знаєш — він любив спі вати: „А ми тую червону калину...“ — Я цю пісню чула, як їхала до вас. Дівчата на возі співали! —- О, так, її дозволили, так само як і ,,Гей, ну, браття, до зброї!" Дозволили, щоб люди потайки не співали, тільки слова позмінювали, і вже як батько часом заспіває старі слова, то син і поправляє: ,,Ні, не так, батьку: треба співати — Із тяжких кайдан!“... Отак приручають молодих орлів! Змалечку їм голови начиняють, а тоді вже не так легко вибити! А ти ди вуєшся, що не повстаємо! Треба сильної бурі, щоб народ із коренем вирвала, щоб так ним потрясла, аж дурман з голови повилітає... — Тому то може й добре, що тепер стільки українців опинилися поза батьківщиною. Здалека краще видно, і на чужині вони всі стали такі мудрі та ідейні... А це ж ті самі, що живуть отут... Колись як зійдуться, дуже добрий нарід буде! —- задумано сказала Ненсі. 'Вона ‘ніколи досі не думала над тим, наскільки національно свідома була вона сама. Були часи, коли вважала себе просто американкою, що живе тими самими справами, що і всі ‘навколо неї. А проте, завжди щось щеміло в її душі і кликало на ту .незнану Україну, де вона народилась, де живе її вся рідня, де кістьми 'поляг її батько... — іВін тут упав, «а цім 'місці? — спитала вона Романа. —• Ні, це було досить далеко звідси, під Жито миром. Обидва вони, твій і мій (батько, були тяжко ранені, мій 'батько, здавалось навіть тяжче від твого, але може був міцнішого здоров’я — то він тягнув товариша свого під 'кулями, відходив на схід, пря муючи до свого села, ібо всі інші дороги й так 'були одрізані... Часом шепотом 'запитував друга, як йому, чи дуже 'болить. Твій батько все відповідав „добре", а потім раптом замовк .і вже .нічого не відповідав. Ніколи в житті «є скаржився, був оптимістом, і останнє його сло<во було „добре"... Так батько його мертвого до села дотяг і сам мало не вмер. Твоя тітка відлікувала, а большевики знайшли і на курорт вислали, на північ... —-Ти так все це оповідаєш, ніби з ними був... —- Батько часто розказує, він тим живе... Тільки говорить мені, а малим «е <каже, боїться, щоб не розповіли кому не треба... Навіть «мачуха не знає подробиць, ані про що могилу... Вона з іншого села. — А ти певний, що це його 'могила? —• Звичайно! Ось почекай. Роман налапав у траві заржавілий вухналь, вийняв із кишені короткий пастуший «іж і почав копати землю. Обережно викопав із землі сталеву табличку, дбайливо витер хусткою і подав Ненсі. Під знаком тризуба там було висічено: „Герой України — Мирон Мороз. Загинув у бою з воро гами, вічна йому пам’ять" — і дата батькового народження та смерти... Ненсі довго дивилася на табличку, притиска ючи їй до грудей, вивчаючи на пам’ять цей про стий, майстерно вирізаний напис. — Це твій батько вирізав? — 'Він. Добре вирізувати вміє, чимало маємо вдома речей його роботи. Міг би добрі гроші за робляти, якби наші люди мали за що купувати... —- Тепер мета моєї поїздки завершена, і я вже нічого не боюся. Я 'Навіть певна, що нічого недо брого не станеться. $ * * Проте, часом серце обманює. Воно спокійне, як озерне плесо в тихий літній вечір, любов по ньому пливе білим лебеде.м, пісні джерелом дзюркочуть... А над головою раптом ударить грім! Лихо прийшло того вечора, коли Ненсі збира лася вийти до Романа на леваду, щоб говорити вже одверто про свою любов. Тепер вона одягла єдину свою американську суконку, що захватала разом із небагатьма речами, як виходила з Києва. Решту речей, крім тих подарунків, що встигла всунути в тітчин клунок, лишила в готелі, щоб не накликати на себе підозріння. За ці кілька днів дівчина вже звикла до простих, нужденних умов тутешнього села, навчилась (обходитися без >нічної сорочки, ран кового вбрання, кімнатних капців, панчіх, шпильок для викладування волосся, крему до лиця... Ходила в стареньких Ярининих суконках і почувала себе чудово. Правда, вдома вона звикла ходити в гарячі дні в коротеньких штанцях, але тут про це й поду мати було грішно. Тут мало хто ходив .навіть у без рукавих блюзках, а тих, що носили спіднички на цаль вище від „законної11 довжини —- вважали „не порядними". Отже, вдягнувши свою рожеву в білі квіти, таки багато коротшу, ніж у Ярини, сукню, Ненсі розчісувала волосся, приглядалася до маленького почорнілого люстра «а стіні і ніяк не могла вирі шити, як їй краще: з рівним проділом, чи з зачеса ним угору волоссям. Уже збиралась порадитись з Яриною, що саме входила в хату і... застигла на півслові, бо це була не Ярина. До хати без стукання увійшов якийсь низень кого зросту чоловік, що, за влучним американським виразом, „виглядав як ніщо". Дуже нецікаве лице, ніби вилите в готовій стандартній формі на відміну від інших облич, вирізьблених рукою майстра. — Are you Nancy Carter? — запитав він чистою англійською мовою. —- Так, — відповіла Ненсі. — А що? Слідом за ним в хату вбігла тітка Лисавета, розставивши руки, як сполохана квочка крила на захист свого курчатка. 40 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top