Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
— Яка ти гарна в моїй сорочці! Як польова ца рівна, хоч вона на тебе велика. Ненсі, я давно, цебто ще вчора хотів тебе спитати ...ти., вже когось лю била? Я, признатись тобі, нікого ще по-справжньому не любив. Все вчився та працював, ніколи було, а го ловне — не зустрів ще свого кохання. А тепер ти приїхала, як царівна з казки, і так само, як прекрас ний сон, від’їдеш безповоротно. Тому й вирішив я тобі признатися, бо нема часу на чекання. — Романе!.. — Анночко! Справді, чи ти там в Америці маєш хлопця? Чи багатьох уже любила? — В Романових карих очах блиснули тривожні вогники. Ненсі від чувала, що він ревнивий не тільки до теперішнього, а й до минулого, і тому, сама вірячи в те, що каже, твердо сказала: — Ні, Романе, нікого не було й немає. Нікого, крім тебе. * Увечері в Ненсі піднялась гарячка. Ярина зміря ла і вжахнулась: — А що це з тобою, сестричко? Де це ти так застудилась? Та ще в таку спеку?! — І, приклавши долоню до Анниного чола, скрикнула: — Та ти вся гориш! Воронь Боже, ще та нова азійська лихорадка! — Це я так на сонці... Хотіла загоріти й частину українського сонця в Америку привезти... -—- Хіба ж так можна, за один раз?! Ти ж не маленька, знаєш, що треба потроху, та ще з такою ніжною шкірою, як у тебе... — Знаю, знаю... Але я заговорилась із Романом, та й нікуди було сховатися, кругом саме сонце, а ти ж сама мені казала з жита не вилазити... — Як би там не було, в ліс із Романом сьогодні не підеш. Мамо, ідіть сюди за лікаря! Надійшла тітка Лисавета, поклала майже непри томну Ненсі в ліжко, обклала її зимними компресами і заходилась... гріти воду для гарячої купелі! Сівши в невелику цинкову ванну, Ненсі аж кричала від болю. їй здавалося, що вона кипить в котлі на вогні, а кругом танцюють оскаженілі канібали, сміючись із її мук. А тітка хлюпала на неї гарячою водою і при мовляла: „Нічого, донцю, потерпи, це добра купіль, я туди любистку наклала, щоб тебе добрий хлопець полюбив, відтерли тепер, потім легше буде...“ Потім Ненсі витягли з ванни, і раптом зробилось так добре- добре, прохолодно і погожо... Тітка полляла глиняну мазану долівку водою, зверху наклала пахучого та тарського зілля, як на Тройцю... „Так у нас в селі роблять, доню, — пояснила вона Ненсі. — Тепер за сни голубко... “ Ненсі спала... їй знову стало гаряче, пекло го стрим вогнем, щось снилось, щось вона говорила, щось ї ї питали... Чи то вві сні, чи то наяву, приходив Роман, сідав на ліжку, палко цілував її... Потім вона заснула, а прокинулась вже вранці. Ярина, в білій вишитій блюзці була ще вдома. Тітка стелила своє ліжко. — Котра година? -— спитала Ненсі. — Ви ще вдома? — Десята вже. Вдома, бо сьогодні неділя, але це вже остання неділя вільна. Наступають жнива, і кілька тижнів будемо без відпочинку. Зате дуже багато трудоднів заробимо! Як то в пісні співається: „Цілий тиждень проробила, кіло хліба заробила!“ — засміялась тітка Лисавета. —- Ну, як ти почуваєшся? — Дуже добре, тіточко! Ой! •—- застогнала Ненсі, коли спробувала встати. Тіло, здавалось, було пропечене аж до костей. — Ти вся немов із моркви вирізьблена, — жар тувала Ярина. І видно, яку сукню на собі мала, де рукави кінчались і яка довга... Таки повезеш пам’ятку в Америку! -— А знаєш, Ярино, добре бути хворою, коли у тебе є мама або тітка, або сестричка, що тебе вику пають і нагодують, і ліками напоять... А що то було таке гірке і кисле, що тіточка мене напувала? -—- Липовий цвіт із полином і медом, ■—- ска зала Лисатета. -—- Я трохи на травах знаюсь... — Ярино, а правда, коли трохи простудишся, то таке почуття... Ну, як тобі пояснити? Ніби в кого закохалась, ранньою весною чи що... Так і пече, і ві тром провіває, і голова трохи болить, і всякі пісні в серці співаються... —- Бо ти таки справді закохана, — засміялась Ярина. — Думаєш, ніхто нічого не бачить? ❖ ❖ ❖ Тітчині ліки помогли. Гарячка надвечір спала, і Ненсі з Романом пішли левадами до лісу. Господині ще порались біля корів, чоловіки курили люльки і розмовляли групками біля воріт, хлопці й дівчата вбирались на гулянку. Казали, що з сусіднього села прийдуть музики, і дівчата від утіхи пристукували підборами. Ярина теж збиралася піти, бо відчувала, що треба лишити Ненсі й Романа на самоті, та й Ми кола вже занудився, цілий тиждень ї ї не бачивши. Пройшли зо дві верстви. В гущавині молодого НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1963 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
