Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
— Яка ти гарна в моїй сорочці! Як польова ца рівна, хоч вона на тебе велика. Ненсі, я давно, цебто ще вчора хотів тебе спитати ...ти., вже когось лю била? Я, признатись тобі, нікого ще по-справжньому не любив. Все вчився та працював, ніколи було, а го ловне — не зустрів ще свого кохання. А тепер ти приїхала, як царівна з казки, і так само, як прекрас ний сон, від’їдеш безповоротно. Тому й вирішив я тобі признатися, бо нема часу на чекання. — Романе!.. — Анночко! Справді, чи ти там в Америці маєш хлопця? Чи багатьох уже любила? — В Романових карих очах блиснули тривожні вогники. Ненсі від чувала, що він ревнивий не тільки до теперішнього, а й до минулого, і тому, сама вірячи в те, що каже, твердо сказала: — Ні, Романе, нікого не було й немає. Нікого, крім тебе. * Увечері в Ненсі піднялась гарячка. Ярина зміря ла і вжахнулась: — А що це з тобою, сестричко? Де це ти так застудилась? Та ще в таку спеку?! — І, приклавши долоню до Анниного чола, скрикнула: — Та ти вся гориш! Воронь Боже, ще та нова азійська лихорадка! — Це я так на сонці... Хотіла загоріти й частину українського сонця в Америку привезти... -—- Хіба ж так можна, за один раз?! Ти ж не маленька, знаєш, що треба потроху, та ще з такою ніжною шкірою, як у тебе... — Знаю, знаю... Але я заговорилась із Романом, та й нікуди було сховатися, кругом саме сонце, а ти ж сама мені казала з жита не вилазити... — Як би там не було, в ліс із Романом сьогодні не підеш. Мамо, ідіть сюди за лікаря! Надійшла тітка Лисавета, поклала майже непри томну Ненсі в ліжко, обклала її зимними компресами і заходилась... гріти воду для гарячої купелі! Сівши в невелику цинкову ванну, Ненсі аж кричала від болю. їй здавалося, що вона кипить в котлі на вогні, а кругом танцюють оскаженілі канібали, сміючись із її мук. А тітка хлюпала на неї гарячою водою і при мовляла: „Нічого, донцю, потерпи, це добра купіль, я туди любистку наклала, щоб тебе добрий хлопець полюбив, відтерли тепер, потім легше буде...“ Потім Ненсі витягли з ванни, і раптом зробилось так добре- добре, прохолодно і погожо... Тітка полляла глиняну мазану долівку водою, зверху наклала пахучого та тарського зілля, як на Тройцю... „Так у нас в селі роблять, доню, — пояснила вона Ненсі. — Тепер за сни голубко... “ Ненсі спала... їй знову стало гаряче, пекло го стрим вогнем, щось снилось, щось вона говорила, щось ї ї питали... Чи то вві сні, чи то наяву, приходив Роман, сідав на ліжку, палко цілував її... Потім вона заснула, а прокинулась вже вранці. Ярина, в білій вишитій блюзці була ще вдома. Тітка стелила своє ліжко. — Котра година? -— спитала Ненсі. — Ви ще вдома? — Десята вже. Вдома, бо сьогодні неділя, але це вже остання неділя вільна. Наступають жнива, і кілька тижнів будемо без відпочинку. Зате дуже багато трудоднів заробимо! Як то в пісні співається: „Цілий тиждень проробила, кіло хліба заробила!“ — засміялась тітка Лисавета. —- Ну, як ти почуваєшся? — Дуже добре, тіточко! Ой! •—- застогнала Ненсі, коли спробувала встати. Тіло, здавалось, було пропечене аж до костей. — Ти вся немов із моркви вирізьблена, — жар тувала Ярина. І видно, яку сукню на собі мала, де рукави кінчались і яка довга... Таки повезеш пам’ятку в Америку! -— А знаєш, Ярино, добре бути хворою, коли у тебе є мама або тітка, або сестричка, що тебе вику пають і нагодують, і ліками напоять... А що то було таке гірке і кисле, що тіточка мене напувала? -—- Липовий цвіт із полином і медом, ■—- ска зала Лисатета. -—- Я трохи на травах знаюсь... — Ярино, а правда, коли трохи простудишся, то таке почуття... Ну, як тобі пояснити? Ніби в кого закохалась, ранньою весною чи що... Так і пече, і ві тром провіває, і голова трохи болить, і всякі пісні в серці співаються... —- Бо ти таки справді закохана, — засміялась Ярина. — Думаєш, ніхто нічого не бачить? ❖ ❖ ❖ Тітчині ліки помогли. Гарячка надвечір спала, і Ненсі з Романом пішли левадами до лісу. Господині ще порались біля корів, чоловіки курили люльки і розмовляли групками біля воріт, хлопці й дівчата вбирались на гулянку. Казали, що з сусіднього села прийдуть музики, і дівчата від утіхи пристукували підборами. Ярина теж збиралася піти, бо відчувала, що треба лишити Ненсі й Романа на самоті, та й Ми кола вже занудився, цілий тиждень ї ї не бачивши. Пройшли зо дві верстви. В гущавині молодого НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1963 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
