Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Наше інтерв'ю Зустріч з мандр і вницею Мій незабутній батько не лиш любив книжки й часописи. Він мав те, чого вже не маємо ми: він ви ріс у часи, коли українська книж ка була рідкістю і свідомий украї нець мусів (і міг, бо ж книжок тих було мало) мати все, що появляло ся на книгарських полицях. Тому він спроваджував усе, що можна спровадити, до нашого забутого людьми поліського закутку, що оточений зеленню кленів та хма рами комарів потопав між безмеж ними пинськими болотами. Невідлучними товаришами полі ських буднів моїх дитячих років були „Світ Дитини11 та „Дзвіно- чок“. Але згодом я почала підчи тувати мамині журнали, а між ни ми „Нову Хату“. Не цікавили ме не виховні статті, ні сторінка мо ди, але тягнули літературні твори. Між ними найбільше захоплювали мене писання Софії Яблонської, які ярким контрастом тропічного сонця розбивали непорушність ностальгічної тишини Полісся. Її повні молодечого ентузіязму опи- си подорожей у незнаний, майже казковий світ Далекого Сходу -— відкоивали незнані обрії. А по стать авторки, що вирвалась стрі лою у блакить просторів екзотич них країн, — фасцинувала мене. В напівхлоп’ячій моїй уяві підліт ка, С. Яблонська стала ідеалом модерної жінки, яка мала відвагу глянути в очі небуденности жит тя, мала щастя черпати повними пригорщами з криниці його без донних багатств, а при тому не втратити своєї жіночости. З того часу минуло багато літ, але щойно недавно мала я змогу познайомитися з героїнею мого дитинства й сконфронтувати мій ідеал з дійсністю. Пані Софія на лежить до тих рідких випадків, коли літературний ідеал покрива ється з дійсністю повністю. Не зважаючи на всі подорожі, на всі удари життя, вона не загубила свого динамізму. її карі, полум’яні очі з такою ж цікавістю дивились на мене тепер, як із знимок з-пе- ребагатьох літ. В сальоні було нас п’ятеро. На нашу честь, пані Софія відкрила пляшку шампанського. Рогова ві трина китайського стилю кидала жовтаве світло, що розливало та кий же спокій, як фігурки зі сло- невої кости. У білих вазах засти гли в німому русі орієнтального танку безлисті галузки. На низь кому столику, ніжна пляма блідих туліпанів тягнулась до нас, немов підслухуючи розмову. Найперше нас здивувала чисто та української мови нашої госпо дині. Адже навчилась вона її вже дівчиною, коли повернулась з ева куації в Московщину, а потім — жила в чужому оточенні, в якому українців ніяк не можна було зу стрічати часто, бож ні в Японії, ні в Китаю, ні в Індокитаю, ні на віть у певних частинах Франції українців нема. —- Чому я так довго нічого не писала? — ловить вона питання, яке ми мали намір поставити. — Я нічого не писала, бо посвятилась вихованню дітей, а Бог свідок, що це не було легко в Індокитаю, ко ли були малі, а й не легко потім коли підросли, а з ними й кло поти. Синів у пані Софії — три. І всі у маму вдалися: один садить уже цукрову тростину на Побережжі Слоневої Кости, другий „колек ціонує дипломи“, всі три займа лися фотографією. Третій — за гинув в Альжирі і мамин голос тремтить, коли згадує про нього... — Але власне вони тепер на мовляють мене перевидати мої книжки, а зокрема намовляють писати. І знаєте про що? — Про виховання дітей! Чи можна собі уявити кращу нагороду для матері?! —- І я, мабуть, напишу книжк) про виховання дітей. Але це вла стиво була б книжка про мого батька. Не уявляєте собі, що за цікава постать! Студіював меди цину, але задля любови зрікся її і став священиком. І ось тато став священиком. Був тому лікарем душі й тіла, з глибоким філосо фічним підходом до життя і лю дей. І мене він навчив життєвих мудростей, які я намагалася пере дати дітям, які я хотіла б перека зати й іншим. Питаємо, чи не думає продов жувати репортажів з подорожей. — Знаєте, з літами людина мі няється. Тоді я все бачила впер ше, описувала з ентузіязмом. Сьо годні багато змінилося, дещо ста ло менше цікаве у своїх виявах. Я вже не подорожую. Але мені здається, що під корою змін світ залишається по суті той самий. Тому я б думала перевидати свої деякі книжки, дещо перекласти на французьку мову. Але ось візь міть дещо, прочитайте, скажіть, чи це сьогодні бринить актуально, чи цікавить сьогодні писане ко лись. В її руках книжки, оправлені в золотавий рабан. —- Тільки бережіть їх, це ж сьогодні унікати. Я знаю, що пані Яблонська те пер займається декорацією нутра. Ця праця мене завжди цікавила, як практична ділянка мистецтва. Як подобається їй ця праця? Пані Софія розсміялась: — Лиш не думайте міняти ін женерства на декорацію! Це дуже невдячний фах. Ваші клієнти зви чайно мають гроші, але не мають смаку, ніякого естетичного по чуття. Вони вас змушують роби ти потворні речі й ви мусите на силувати всяку естетику, бож клі єнт „завжди маю рацію". Тому справжнє вдоволення дає декору вання власного помешкання. Як ії АШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1963 11 Софія Яблонська W rite r S ophia Y ablonska has sev eral tra v e l books on F a r E ast
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
