Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Екзотична гостя Крізь нашу й американську пресу перейшла буря захоплення чарівною флорентійкою, що її увічнив більш як 400 років тому славний італійський маляр Леонардо да Вінчі. І хоч вона чи пак її портрет уже давно повер нувся до Лювру, то все ж варто нам познайомитись із тлом цієї картини світової слави. Леонардо да Вінчі був не лиш ма лярем, але різьбарем, архітектом і ме ханіком; займався будовою твердинь, літаючих машин і астрономією; лю бив природу, музику й поезію; як те оретик мистецтва написав „трактат про малярство44; як механік доказав неможливість „перпетуум мо біле44; сконструував перший парашут; виду мав багато різних шруб-закрутків і не доробився мільйонів... Найславніші його твори — це стіно пис останньої вечері Ісуса Христа з Апостолами в манастирській церкві Марії делле Граціє в МІіляно. Дальші відомі картини — це „Скельна Мадон на44, „Св. Анна“, „Лєда“ й вище зга даний портрет Мони Лізи. На ньому бачимо дружину флорентійського мі щанина, Франческа ді Бартолемо дель Джіокондо. Мальований на дереві, має всі прикмети малярської техніки славного Леопарда. Сполука постаті з тлом-простором, якого обриси трохи замрячені в світлотінях, щоб постать виступала виразніше і яркіше. Особ ливо звертає увагу неповторний усміх Мони Лізи. Вираз її очей спокійний, самовпевнений, можна сказати визи раючий, та трохи погірдливий. Там, де він висить у Люврі, забігала колись студентка Джакеліна Бувіє, теперішня „перша леді“ Америки. Ма буть очарована типічною „жіночістю4*, якою дихає портрет, вона придбала вати весь рух на дорозі, — пере їзд різних караван та носіїв, ту- бильців та їхню працю на рижо- вих полях — так щоб вони навіть не помітили мене, ні мого апарату, якого вид завжди їх полохає. Ах, коли б у мене тут був віз, — а властиво коли б у Китаї були наші, широкі дороги, то напевне в мене вже тут був би наш віз, хочби я мала спровадити його зі самого Чорткова. Але тому, що в мене немає воза, а в Китаї доріг для возів, то я далі мандруватиму по Юнані з моїм ка- раванятком. Юнан, 1937. навіть сталий квиток вступу і прихо дила сюди в вільні хвилини. Напевне її мучила нерозв’язана загадка усміху Мони Лізи і погляду її очей. Завдяки її старанням Джіоконда приїхала в гостину до Америки. Видно, що Леонардо цінив цей пор трет. Він не продавав його, а повіз із собою до Міляно, де перебував 8 літ на дворі князя Людо віка Сфорци. Що йно коли в 1516 р. його запросив пого стювати в Парижі молодий король Франц І — Леонардо продав йому портрет Мони Лізи за величезну ціну. Від того часу Мона Ліза прикрашу вала палати французьких королів. За Франца І вона висіла в палацику Фон- тенбло, за Людовика XIV у палаті в Версай, а Наполеон переніс її до Туй- лері. Звідтіля вже забрали її до Люв- РУ- Та на тому „мандрівка44 Мони Лізи не припинилась. У 1911 р. Парижем потрясла несподівана вістка, що Мону Лізу вкрадено. Два і пів року шукала її поліція, аж поки не знайшла її в го- телевій кімнаті під ліжком італійсько го муляря Перуджія. У 1956 р. болі- віянський пройдисвіт Віллеґас кинув у Люврі каменем на неї, але ушкодив їй тільки ліву руку. Останньою подо рожжю були відвідини Америки. По дробиці цієї подорожі ще свіжі в на шій пам’яті й тому не будемо їх по вторяти. Сповнилася мрія „першої леді44 і ба гатьох інших, коли оця француженка італійського походження, глянула на них із стіни Мистецької Ґалерії сво їми критичними, карими очима і всмі халася таємниче... М. Бачинська-Донцов 13 ЛИСТІВ ДО РЕДАКЦІЇ До співпраці з бібліотеками Хоч я завжди була тієї думки, що місце в друкованих виданнях слід ви користовувати на речі важніші за зви чайне листування, хочу відгукнутись кількома словами на „єретичну" дум ку п-ні Тарнавської в лютневому чи слі. її думку поділяє не тільки багато думаючих жінок, але й багато осіб, що займалися і займаються систематичним ознайомленням чужинців з україн ськими справами. Якщо мова про ан гломовні видання, то квалітативна се лекція на мою думку необхідна, не тільки в обдаровуванні, але й у дома ганнях члеиів-українців у публічних бібліотеках. Є ж бо багато друкова ного англійською мовою, що може нам примести тільки шкоду (не завж ди це в першій хвилині зауважується) або що просто нічого путнього про нас не каже. Було б добре мати зорганізовану групу (чи комісію) для рекомендацій, які книжки, журнали чи памфлети і т. д. надаються до американських бібліотек. Це можна вирішувати на підставі різних критерій, у кожному разі треба зазнайомитись із даною книжкою і її змістом хоч би через рецензії кваліфікованих критиків. Та кож можна орієнтуватись на рекомен дації українських наукових установ або Наукового Публіцистичного Ін ституту. Без домагань наших читачів чи чи тачок, як пише п-ні Гарнавська, тяжко спонукати американські бібліотеки до закупу, чи навіть наглядного вистав лення для читачів, книжок з україн ською тематикою чи про Україну. Ме ні трапилась уже нераз неприємність почути відповідь бібліотекарки: ,,У нас немає на це (цю книжку) ніякого попиту'*. Щодо видань українською мовою, то варто справді, як п-ні Тарнавська пропонує, жадати книжок, які справді цікавлять наших читачів, а їх не мож на випозичити, бо, скажемо, немає в даній місцевості української бібліо теки. Порушення цих справ на сходинах кожного Відділу, на мою думку, ко нечне і то якнайскоріше. Реалізація таких проєтів забирає довший час, а нам із кожною хвилиною втікає на года й бібліотеки заповняються ін шими, чужими або й шкідливими для нас виданнями. Якщо хочемо дарувати, даруймо справді цінні речі. Наприклад — за- пляноване видання першого тому ан гломовної Енциклопедії Українознав ства ще на цей рік. Чому б не перед платити його для вибраних американ ських бібліотек, публічних, чи універ ситетських? Марта Бабич-Трофименко ПАМ’ЯТІ ДРУЖИНИ У пам’ять своєї дружини бл. п. Ро- залії Сидорик, членки Гол. Управи СУА, п. Василь Сидорик із Шикаґо зложив 50 дол. на Дім СУА у Фила делфії. Щире Спасибі! 10 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
